990 рік. Рід Луциків продовжує боротьбу, хоч і не всі з родини мають однакові погляди на життя, свободу та правду. У Києві спалахує Революція на граніті. Юна студентка Марія, донька Івана Луцика, долучається до протестів. На мітингу вона закохується в палкого страйкаря Олексія. Степан Луцик попереджає брата, що участь його доньки в антирадянських мітингах небезпечна.

Нова книжка Андрія Любки – це розповідь про землі й народи між Одесою та Трієстом, про краї, де починаються й не закінчуються Балкани. Це приватний щоденник численних подорожей до популярних місць, столиць, але також до загублених у часі й просторі провінцій та невизнаних республік. Чому серби не люблять хорватів, а словенці не вважають себе балканцями, як Дунай не лише ділить, а й сполучає Європу, де й коли македонські даїшники видурюють хабарі, в яку дівчину з Бухареста автор міг би закохатися, скільки можна випити ракії в Сараєві й узо в грецькій таверні – про це та інше Любка розповідає інколи з гумором, а інколи й по-науковому ретельно, долає кордони і ставить під сумнів стереотипи, знайомиться й свариться, шукає нічліг і вдає із себе словака – одне слово, робить усе, що й треба робити, шукаючи варварів.

Ця книжка начинається з самого-самого рання, коли виявилось, що у дворі Козиків зняли ворота, а через недовге врем’я, як раз коли привезли буряки, на світ з’явився він — Оринин, новий козіяр на всю Козіївку. Але, як це всім відомо, то не з добра хлопця кличуть по матері… Життя Орининого — Демʼяна Козика про якого ви от-от все взнаєте — це одночасно три вєщі: історичний роман, вигадана біографія й оповідь, заснована на реальних собитіях, які відбувались раньше і продовжують відбуватися зараз.

Новий роман від Золотої письменниці України

У другій половині XIX століття шляхетне товариство містечка Кременчук із захватом обговорює доньку полковника Наталю Василівну Приймаченко. Дівчина рано втратила матір, тож її виховувала тітка, котра зробила все, щоб племінниця мала шанс на щасливе життя й перспективний шлюб.

У притулку для самотніх акторів — тиша, що пахне ліками, неспішними прогулянками серед осінніх дерев і спогадами. Тут мешкають дві колишні зірки радянського кіно. Їхні історії переплітаються між собою, як сухі стеб­ла зів’ялої трави. Раніше вони змагалися за любов одного чоловіка, ворогували запекло й гордо, жертвували собою заради примарного щастя.

Знайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.

Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою.

«Небесна парасоля» Ірини Савки — це своєрідний літопис пам’яті про життя звичайних українців, про яких не знімають фільми й не загадують в енциклопедіях. А проте усі персонажі такі реалістичні, що кожному слову тут безсумнівно віриш. У коротких історіях із замальовок постають цілісні картини: війна, час радянської окупації, підпільна боротьба, арешти й концтабори, щоденна рутина, втрати, гіркий біль і зламані долі… Й водночас — кохання, яке триває усе життя, глибина почуттів, мудрість і важливість справжніх цінностей.