Як це — дмухати на рани, ловити руками кулі, виживати й тримати в долонях світ навіть тоді, коли втрачаєш найближчих, найрідніших, коханих і коли все навколо є дуже хитким і крихким? Як це — шукати кровоспинне і шукати слова, щоби погамувати біль, який, здається, неможливо вгамувати? Ці жінки саме так і роблять: гоять рани, кохають, пам’ятають, чекають, ростять собі сильні крила, навіть якщо ці крила боляче обпалює війна.