Прозі Г. Михайличенка притаманні ліризм, експресія, чарівливість слова і тонка, вишукана ритмізація синтаксису, почасти наближені до поетики прози Кнута Гамсуна, Райнера Марії Рільке, Марселя Пруста і Шервуда Андерсона. Навіть сюжетні новели письменника є радше фабульною замальовкою, яка має на меті передати настрій по(дії), а не означити її перебіг.