Під принципом вабі-сабі розуміють уміння бачити красу в усьому, навіть у недосконалому, швидкоплинному чи, скажімо, незавершеному. Японські монахи описують вабі-сабі як «досягнення почуття вдячності за все, що є по-справжньому значущим у житті, та відсторонення від усього, що є неістотним». Сенс опанування цього стану— це прийняття і розуміння незворотності постійних змін, усвідомлення тимчасовості і плинності усього, що оточує людину впродовж її життя.