У болоті захланної провінційної вулички лежить і цвірінчить телефон. Якщо відповісти на його дзвінок, то можна задешево сповнити усі свої бажання. Два такі телефони — дивина, десяток — морока для місцевої жандармерії, сотня — заколот анархістів… А якщо таких телефонів тисячі? А якщо їхнє пілікання — це набат старого світу? А якщо цей набат іще й не відомо за ким: ретроградами і темним людом? Новоспеченими любителями апґрейдів та революцій? Чи за цілим суспільним устроєм і, можливо, життям у радіусі кількох десятків світлових років? «Небо сингулярності» — дебютний роман відомого британського фантаста Чарльза Стросса — писано на перетині hard sf та космоопери; у ньому лунають традиційні для автора теми: технологічна сингулярність, міжзоряні подорожі і… колапс традиційної політики та економіки, а ще — конфлікт тоталітарної луддитської держави з бездушним прогресорством.

«Ачелерандо! “Щораз скоріше!”» — ніби говорять одне одному персонажі цього непересічного науково-фантастичного роману единбуржця Чарльза Стросса.

Батько, донька й онук — три покоління однієї сім’ї — стають учасниками появи постлюдського суспільства в природному для нього середовищі технологічної сингулярності.