Моллі Грей не така, як всі — вона не розуміє людей навколо і не вписується у соціальні стандарти. Кілька місяців тому померла її улюблена бабуся, тож розраду вона знайшла у роботі покоївки. Їй подобається досконало прибирати кімнати готелю і зникати до приходу гостей.Життя Моллі перевертається у той день, коли в одному з номерів вона знаходить труп постійного клієнта – багатія Чарльза Блека.

Аделаїда-Гіллз, Святвечір 1959 року. Однієї спекотної днини місцевий житель натрапляє на моторошне видовище біля струмка розкішного маєтку. Прибуває поліція, і містечко Тамбілла опиняється в центрі найзагадковішого розслідування в історії Південної Австралії.

Через багато років за тисячі кілометрів журналістка Джесс шукає матеріал для статті.

Американка Джозі Андерсон і француженка Арлетт Лярю разом працюють на французький рух опору і за свою неперевершену підпільну роботу отримують прізвисько Золоті Голубки. Вони відомі на всю країну, за ними безуспішно ганяється гестапо. Але везіння не може тривати вічно, і одного дня їх арештовують і запроторюють у Равенсбрюк, експериментальний концтабір, де не лише ставлять досвіди над ув’язненими, а й тримають матерів з дітьми у моторошному бараці під назвою «дитяча кімната».

Ця повість – продовження історії жінки, яка, втративши коханого чоловіка і маленьку доньку, намагається віднайти сенс створення й утвердження до повноцінного життя. Все їй начебто вдається: має вірного друга, улюблену справу, чоловіка, який кохає її ніжно і трепетно. Алемі Діана повертається в далеку Ірландію, де у час безвиході та розпачу їй пощастило знайти відданих друзів і, здається, справжню любов, – хоча посттравматичні страхи і не дали їй зізнатися собі в цьому.

Найбільше бажання Клері Фрей — повернутися до нормального життя. А втім, хіба може бути нормальним хоча б щось, коли ти, виявляється, належиш до клану тіньових мисливців на демонів, твоя мати впала в магічну кому, а тебе з усіх боків оточують вовкулаки, вампіри, фейрі та інші нижньосвітці? До того ж єдиний шанс Клері врятувати маму — знайти Валентина: імовірно, божевільного та, безсумнівно, лихого відступника, який, за збігом обставин, ще й доводиться їй батьком.

Моє прізвище — Селмон — звучить як назва риби; а звали мене Сьюзі. У день мого вбивства, 6 грудня 1973 року, мені було чотирнадцять. Той, хто скидався більше на звіру, аніж на людину, вчинив наругу над моїм тілом, а потім розірвав його на шматочки.

Тепер, опинившись на небесах, я маю спостерігати за тим, як вбивця намагається замість сліди, а моя сім’я — змиритися зі внутрішньою.