Нова книжка Андрія Любки – це розповідь про землі й народи між Одесою та Трієстом, про краї, де починаються й не закінчуються Балкани. Це приватний щоденник численних подорожей до популярних місць, столиць, але також до загублених у часі й просторі провінцій та невизнаних республік. Чому серби не люблять хорватів, а словенці не вважають себе балканцями, як Дунай не лише ділить, а й сполучає Європу, де й коли македонські даїшники видурюють хабарі, в яку дівчину з Бухареста автор міг би закохатися, скільки можна випити ракії в Сараєві й узо в грецькій таверні – про це та інше Любка розповідає інколи з гумором, а інколи й по-науковому ретельно, долає кордони і ставить під сумнів стереотипи, знайомиться й свариться, шукає нічліг і вдає із себе словака – одне слово, робить усе, що й треба робити, шукаючи варварів.

Темне фентезі. Літературний мешап за мотивами безсмертних творів І. Нечуя-Левицького та Б. Стокера.

«Кайдашева сім’я проти упирів» — це продовження карколомної історії нашумілого бестселера Comic Con Ukraine 2021 «Кайдашева сім’я проти зомбі», яка мала кілька перевидань і встигла бути перекладеною англійською мовою.

Софія Андрухович — авторка, яка вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе. Тож перевидання двох ранніх книжок Софії Андрухович: збірки оповідань «Жінки їхніх чоловіків» та повісті «Старі люди» з ілюстраціями Олени Стельмах — це повернення до історій непересічних і водночас буденних жінок і чоловіків, частіше все-таки жінок.

#VALUE!

«Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою, автор розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами, ці різножанрові тексти – від есе й оповідань до віршів у прозі – разом становлять автобіографічний атлас світу письменника.

Прозі Г. Михайличенка притаманні ліризм, експресія, чарівливість слова і тонка, вишукана ритмізація синтаксису, почасти наближені до поетики прози Кнута Гамсуна, Райнера Марії Рільке, Марселя Пруста і Шервуда Андерсона. Навіть сюжетні новели письменника є радше фабульною замальовкою, яка має на меті передати настрій по(дії), а не означити її перебіг.

Павлик — викладач філософії. Він називає себе дрозофілою, мушкою без голосу та без правди. Чоловік споглядає з балкона Голосіївський парк, п’є з кухлика вино, пише колегам некрологи та читає лекції.

Книжки цікавлять Павлика більше, ніж жінки, свобода хвилює більше, ніж самотність.

Загублений у вирі настирливих колег, колишніх коханок і нескінченної пиятики, Павлик пише листи про любов.