У новелах та оповіданнях, створених упродовж 1914–1931 рр., авторка звертається до теми Першої світової війни. У центрі творів — переважно образи буковинських селян, для яких війна стала великою катастрофою, зруйнувала їхні долі. За назву видання обрано «Любов до рідної землі» — це заголовок малознаного твору, в якому письменниця розповідає історію буковинської матері, що віднаходить сина-вояка в чужих краях і домагається того, щоб, хоч і мертвого, повернути його додому.

Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі «Хмари» (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури.

#VALUE!

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

У повісті «Доля чи воля» двадцятирічна авторка порушує актуальні для свого часу проблеми жіночої емансипації, зокрема показує успішну спробу своєї героїні Ядвіги Клейн вийти поза рамки усталених у міщанському середовищі пріоритетів — діти, кухня, церква. Ядвіга не лише самостійно здобуває медичну освіту в університеті, а й реалізує себе в суспільстві як повноцінна особистість і жінка — ставши авторитетною лікаркою, бере на виховання дівчинку-сироту.

В останньому своєму великому феміністичному творі Ольга Кобилянська (1863–1942), українська модерністська письменниця, малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є захистом у життєвій боротьбі. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження, а фортепіано стає товаришем.

Володимир Винниченко (1880–1951), видатний український письменник, посідає особливе місце в історії української драматургії. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Він написав 23 п’єси, які відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу.

У творах, створених упродовж 1900–1912 рр., авторка зачіпає проблеми, повʼязані з «жіночим питанням», вихованням молодого покоління українців. Так, в автобіографічному оповіданні «Доля» наведені епізоди особистого життя письменниці, входження її в літературу. Низка творів, зокрема й «Мої лілії», свідчать про вписаність О.

Ольга Кобилянська (1863—1942) — видатна письменниця-демократка, класик української літератури. Її творча спадщина велика й різноманітна.

Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці. Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді й високій художності, став одним з найвідоміших в українській літературі.

Пантелеймон Куліш (1819—1897) — український письменник, перекладач, критик, мовознавець, фольклорист, етнограф, видавець, філософ історії. Михайло Коцюбинський писав про нього: «Дедалі все видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я. Могутній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет…, перекладач…, має право на велику повагу і вдячність».

Володимир Винниченко (1880–1951), видатний український письменник, посідає особливе місце в історії української драматургії. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Він написав 23 п’єси, які відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу.

Ця книжка містить дві повісті, що мали для письменниці непересічне значення. Саме «Людина» відкрила їй шлях до української літератури, бо вперше була написана українською мовою. І водночас, за словами авторки, принесла багато «мук творчості» — чотири рази перероблювалася. Тим часом «За ситуаціями» писалася «з такою силою чуття, що викінчуючи її, я цілий вечір плакала», згадувала Ольга Кобилянська.

До збірки ввійшли твори видатного українського кінорежисера Олександра Петровича Довженка (1894 – 1956), присвячені темі війни, людської і національної гідності. Як військовий кореспондент Довженко на власні очі бачив жахіття війни, біль і страждання людей, які попри все зберігали людяність і любов до своєї землі та свого народу.

Анатолій Дімаров (справжнє ім’я — Анатолій Гарасюта, 1922—2014) — відомий український письменник, мемуарист, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка за другий том роману «Біль і гнів». У дитинстві пережив Голодомор 1932—1933 років, воював на Південно-Західному фронті. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився у творах письменника.