Анатолій Дімаров (1922 – 2014) написав свої мемуари в часи незалежної України, коли, за його словами, «уже не було цензури й ніхто мене не шматував». Це важлива деталь, адже переважна більшість його творів датована страшними роками заборони на правду. У спогадах письменник зазначає, що виходили вони з численними купюрами й перевидати їх повністю вдалося тільки у власній державі. Загалом цей монолог пам’яті вмістив у собі всі непересічні події в історії України XX століття, які автор пережив особисто. Він розповідає читачеві, як вони бачилися йому тоді й нині, без жодних виправдань говорить про свої помилки й відверто – про своє оточення. Не оминає увагою і комічні епізоди, яких також не бракувало в його житті. Анатолій Дімаров прагнув, щоб з його книжками людина забула про негаразди, щоб їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала, щоб вона «і посміялася зі мною, і пожурилася». У читача є така нагода.