У книжці поезій «Жінка над виноградом» Марина Боровська виявляє нам своє спостереження за світом, уміння душею відчувати його, бачити в ньому все: від тихої межі серпня до тонкого місячного серпика у зимовому небі. Увага до найменших дрібниць — від забілених зимою дерев до мережки на рукаві — проймає до глибини, й от у нашій пам’яті виринає уже щось своє, дуже зриме й особисте.