Едем. Соляріс. Повернення з зірок. Непереможний. Книга 2 – Лем С. – (НК Богдан)

Другий том «П’ятикнижжя Лемового» зібрав чи не найвідоміші твори видатного письменника-фантаста і футуролога Станіслава Лема. Незвичайна атмосфера і особливе бачення світу, здатність передбачати найнеочікуваніше, гострий розум і шалена фантазія, їдка іронія та шикарний літературний стиль цього автора спричинили появу мільйонів щирих фанатів, для яких Лем от уже пів століття лишається найкращим.

У «Едемі» вкотре постане тема зіткнення із представниками іншої цивілізації та важливості «політики невтручання», адже не можна лізти у чужий світ зі своїми правилами й інтерпретаціями. У «Непереможному» ми, окрім усього, зможемо насолодитися втіленим передбаченням Лема про створення штучного інтелекту. «Повернення із зірок» знову і знову нам нагадає про недовговічність людської пам’яті та незворотні зміни, котрі диктує прогрес. А от “Соляріс”, мабуть, найвідоміший твір Лема, не лише захопить сюжетом, а й нажахає, адже від нього віє відчуттям чогось неправильного, позаземного та небезпечного.

Рецензії на книгу:

«Едем» Станіслава Лема: Проблеми пізнання чужих цивілізацій (авт. Ігор Ярославський)
Едем: рай чи пекло? (авт. Софія Андрійчук)
Повернутися неможливо зникнути. Класична фантастика про людяність від Станіслава Лема

Придбайте комплект книг зі знижкою 20%!

ЕДЕМ

1

У розрахунки вкралася помилка. Замість того, щоб пройти над атмосферою, вони зіткнулися з нею. Корабель входив у повітря з ревом, від якого лопалися барабанні перетинки. Розпростерті на нейлонових сітках люди відчували, як стиснулися амортизатори, передні екрани спалахнули полум’ям і згасли, подушка розпечених газів, що натискала на ніс корабля, затулила зовнішні об’єктиви, гальмування почалося надто пізно й виявилося неефективним. Рубку виповнив чад од паленої гуми, під пресом перевантаження люди сліпли й глухли, це був кінець, однак навіть про нього жоден з них не міг подумати — не вистачало сили, щоб підняти грудну клітку, втягнути повітря, — це робили за них кисневі пульсатори, котрі ще працювали, нагнітаючи повітря в їхні груди, наче в полопані балони.

Нараз гуркіт ущух. Спалахнули аварійні вогні, по шість із кожного боку, люди заворушилися, над потрощеним і сплющеним у гармошку пультом двигуна горів червоний сигнал тривоги, клапті ізоляції, скалки плексигласу зі шелестом совалися по підлозі, рев припинився, все поглинув глухий, дедалі наростаючий свист.

— Що це?.. — прохрипів Лікар, випльовуючи гумовий мундштук.

— Лежати! — застеріг його Координатор, який стежив за останнім уцілілим екраном.

Ракета перекинулася, немовби в неї вдарив таран, нейлонові сітки, які обвивали людей, завібрували, наче струни, усе на мить застигло, ніби на гойдалці, що сягнула найвищої точки, відтак пролунав оглушливий гуркіт.

М’язи, які напружилися в очікуванні останнього удару, раптом обм’якли. Ракета, стоячи на вертикальному стовпі випускного вогню, повільно опускалася, сопла гуркотіли заспокійливо; це тривало кілька хвилин, потім перегородки затремтіли. Вібрація ставала дедалі сильнішою — мабуть, розхиталася підшипникова підвіска турбін. Люди перезирнулися, проте ніхто не сказав ні слова. Вони знали, що все залежить від того, чи витримають ротори.

Уся рубка раптом задрижала, немовби ззовні в неї з навіженою швидкістю бив сталевий молот. Товста випукла лінза останнього екрана миттю вкрилася густою павутиною тріщин, його фосфоричний диск згас, і при тьмяному світлі аварійних ламп знизу люди бачили на похилих стінах власні збільшені тіні; гуркіт перейшов у протяжний рик, під ними щось тріщало, ламалося, шматувалося з металевим скреготом; корпус, струшуваний страхітливими поштовхами, падав, падав, осліплений, мертвий; люди позіщулювалися, затамували віддих, цілковита пітьма, хаос… Нараз тіла їхні якась сила випростала на всю довжину нейлонових тросів, проте люди не долетіли до розбитих панелей, об які були б покалічилися, а повисли навскоси, повільно розгойдуючись, наче важкі маятники…

Ракета перекинулася важко, мов велетенська гора; цього разу гуркіт був далекий і тупий, брили викинутого ґрунту слабко застукотіли об зовнішню обшивку і зсунулися додолу.

Усе завмерло. Внизу сичали труби, щось жахливо булькало, швидко стікала вода, і шум цей був змішаний з пронизливим сичанням, яке повторювалося через рівні інтервали, немовби на розпечене залізо капала якась рідина.

— Живі, — сказав Хімік у цілковитій темряві.

Він не бачив нічого, висячи в нейлоновій сітці, наче в мішку, підвішеному за чотири ріжки на тросах. Це означало, що ракета лягла на бік. Якби вона стояла, сітка висіла б горизонтально. Щось клац­нуло. Спалахнув блідий бензиновий пломінчик старої Лікаревої запальнички.

— Екіпаж? — запитав Координатор.

Один із тросів його гамака лопнув, і Координатор повільно, безпорадно розгойдувався; просунувши руку у вічко нейлонової сітки, він марно силкувався схопитися за що-небудь, що виступало зі стін

Едем. Соляріс. Повернення з зірок. Непереможний. Книга 2 П’ятикнижжя Лемове Лем С. (9789661045353) 978-966-10-4535-3

Купити у США та Канаді

В інтернет-книгарні DreamyShelf.com ви можете легко замовити цю книжку з доставкою:

🇺🇸 Buy in the USA

🇨🇦 Buy in Canada