Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 4 : Рука Оберона : роман – Желязни Р. – (НК Богдан)

«Рука Оберона» — четверта книга циклу романів «Хроніки Амбера» американського письменника-фантаста Роджера Желязни.

Великий Лабіринт Амбера пошкоджено, темні сили загрожують неминучою загибеллю усьому живому… Дворкін розповідає про створення Амбера та його долю.

Судний Камінь знову палахкотить, але хто тепер його володар? А в гру повертається той, кого вважали давно мертвим.

Придбайте комплект книг зі знижкою 20%!

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Яскравий спалах осяяння, домірний цьому дивному сонцю…

Ось яким він був… Я бачив при світлі дня те, що раніше відкривалося мені лише в оздобі ясного блиску посеред пітьми: Лабіринт, великий Лабіринт Амбера, викарбуваний на овальному скелястому виступі під/над дивовижним небомор’ям.

…І я знав, завдяки внутрішньому образу, який пов’язував усіх нас, що цього разу він був справж­нім. А це означало, що Лабіринт Амбера був його першою тінню. Це означало…

Це означало, що сам Амбер ніколи не виходив за межі королівства Амбера, Ребми і Тір-на Ноґта. А отже, місцина, в яку ми прибули, за законом першості і конфігурації, була справжнім Амбером.

Я повернувся до усміхненого Ґанелона. Його борода і скуйовджене волосся вогнисто палали в безжальному світлі.

— Звідки ти дізнався? — запитав у нього я.

— Корвіне, ти ж знаєш: у мене хист до розгадування таємниць, — відказав побратим. — Я пригадав усе, що ти розповідав мені про функціонування природи Амбера: як його тіні та всі ваші війни відбиваються у світах. Я часто запитував себе, міркуючи про чорну дорогу: чи може щось відкидати тінь у сам Амбер. І мені спало на думку, що така річ мала би бути неймовірно базисною, потужною і таємною. — Він вказав на краєвид, що розгорнувся перед нами. — Як ось ця.

— Продовжуй, — мовив я.

Вираз Ґанелонового обличчя змінився, і він знизав плечима.

— Отже, має бути шар реальності, глибший за твій Амбер, — пояснив він. — Саме там і було скоєно зло. Ваш звір-покровитель привів нас у місце, яке видається саме таким, а ця пляма на Лабіринті скидається на чиюсь брудну роботу. Ти згоден зі мною?

Я кивнув.

— Мене радше не так сам висновок вразив, як твоя здогадливість, — відказав я.

— Ти випередив мене, — визнав Рендом, що стояв праворуч від мене, — але саме таке відчуття пройняло мене, м’яко кажучи, аж до кишок. Я вірю, що саме тут і закладений фундамент нашого світу.

— Іноді чужинець може бачити речі краще, ніж той, хто є їхньою частиною, — зауважив Ґанелон.

Рендом зиркнув на мене, а тоді знову зосередив увагу на краєвиді.

— Гадаєш, усе ще більше зміниться, — запитав він, — якщо ми спустимося й поглянемо ближче?

— Є тільки один спосіб з’ясувати, — відказав я.

— Тоді гайда ключем, — постановив Рендом. — Я перший.

— Гаразд.

Рендом спрямував коня праворуч, ліворуч, знову праворуч, довгою низкою серпантинів, що зиґзаґами вели нас уздовж кручі. Зберігаючи той самий порядок, що й увесь день, я поїхав за ним — Ґанелон був останнім.

— Здається, наразі все стабільно, — гукнув нам Рендом.

— Поки що, — відказав на те я.

— Внизу між скелями якась розколина.

Я нахилився вперед. Праворуч, на рівні оваль­ної рівнини, зяяло жерло печери. Грот той роз­­ташувався так, що помітити його згори було неможливо.

— Ми пройдемо доволі близько, — сказав я.

— …швидко, обережно і тихо, — додав Рендом, видобуваючи меча.

Я витягнув з піхов Ґрейсвандір, а Ґанелон на один поворот позаду мене дістав свою зброю.

До розколини ми потрапили не одразу — спершу повернули ліворуч і тільки тоді пройшли повз неї. Хоч до печери лишалося ще десять чи п’ятнадцять футів, але я почув з неї сморід, природу якого встановити не зміг. Коні або відразу допетрали, що й до чого, або ж були просто песимістами по життю: тварини притисли вуха до голови, роздули ніздрі й тривожно заіржали, не слухаючись віжок. Однак щойно ми повернули й рушили геть від того місця, вони заспокоїлися. Паніка охопила їх тільки в кінці узвозу, коли ми наблизилися до пошкодженого Лабіринту. Коні просто відмовилися підходити ближче.

Рендом зліз із коня. Він дійшов до краю візерунка й завмер, розглядаючи його. А тоді заговорив, не озираючись.

— З усього, що нам відомо, — мовив він, — шкоди було завдано навмисне.

— Здається, так, — погодився я.

— Очевидно також, що ми опинилися тут з певною метою.

— Гадаю, так і є.

— Тож, трішки напруживши уяву, можна виснувати, що ми опинилися тут, аби дізнатися, як було пошкоджено Лабіринт і що можна зробити, аби відновити його цілісність.

— Можливо. Який твій діагноз?

— Поки що жодного.

Він рушив по периметру Лабіринту праворуч — туди, де візерунок починав втрачати чіткість. Я вклав клинок у піхви і приготувався спішуватися. Ґанелон простягнув руку і схопив мене за плече.

— Я сам можу зробити це… — почав було я.

— Але, Корвіне, — мовив він, не

Хроніки Амбера : у 10 кн. Кн. 4 : Рука Оберона : роман Горизонти фантастики Желязни Р. (9789661046503) 978-966-10-4650-3

Купити у США та Канаді

В інтернет-книгарні DreamyShelf.com ви можете легко замовити цю книжку з доставкою:

🇺🇸 Buy in the USA

🇨🇦 Buy in Canada