Трагічну долю героїні грецького міфу Ніоби та її дітей переспівували на свій лад чимало митців ще від античних часів. Ольга Кобилянська пояснювала свою зацікавленість цією історією тим, що «… описана мною „Ніоба” існувала справді, і всі її діти були нещасливі… Ніобу знала моя мати особисто, а кількох з її дітей я також».

Ольга Кобилянська (1863–1942) — класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна. На написання повісті «Через кладку» письменниця зважилася не одразу — довго роздумувала. Хотілося сказати про дуже особисте й водночас не давати волю власним почуттям. Можливо, тому розповісти про непросте кохання-протистояння вона довірила чоловікові та ще й у формі щоденникових записів, які мають здатність угамовувати пристрасті.

Клим Поліщук (1891 – 1937) – письменник непересічного таланту з покоління Розстріляного відродження. Радянський режим назавжди забрав у нього життя і на десятиліття – ім’я та все з ним пов’язане. Нині творча спадщина Клима Поліщука повертається до читачів. Тож вони мають змогу пересвідчитися у справедливості слів дослідників, які назвали його прозу високою, а ще – дізнатися про часи визвольних змагань 1917-1921 років від очевидця тих подій: із записником у руках письменник побував чи не в усіх куточках української землі.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником. Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману.

Микола Зеров (1890—1937) — блискучий поет, перекладач, визначний вчений-літературознавець, критик, неперевершений викладач-професор.

«Українське письменство ХХ сторіччя. Від Куліша до Винниченка» — це фундаментальні праці з літературознавства та українського письменства. Під пером дослідника оживають постаті П.

Микола Зеров (1890—1937) — блискучий поет, перекладач, визначний вчений-літературознавець, критик, неперевершений викладач-професор.

До видання «Українське письменство XIX сторіччя» увійшов курс лекцій Миколи Зерова з історії української літератури від І. Котляревського до кінця 1860-х рр. Лекції були прочитані у 1927—28 академічному році перед студентами III курсу літературно-лінгвістичного циклу Київського інституту народної освіти.

Микола Куліш (1892–1937) літературній діяльності присвятив майже все своє життя — 30 років із 45. Він писав навіть тоді, коли був на Соловках, в ув’язненні. Свою хресну дорогу він пройшов разом із багатьма іншими українськими митцями Розстріляного Відродження. Його розстріляли 3 листопада 1937 року в Сандармоху.

Василь Симоненко (1935—1963) — талановитий поет-шістдесятник і непересічний журналіст.

До цієї книги увійшли статті, виступи, листи, біографічні матеріали та щоденникові нотатки В. Симоненка. Загальний стаж його праці на журналістській ниві налічує близько семи років. Симоненко бентежився за дієвість кожного рядка.

Перу Василя Симоненка (1935—1963) належать, окрім поезії та прози, журналістські публікації — нариси, статті, репортажі, рецензії…

До видання увійшли публікації В. Симоненка в газетах «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини». Одну з перших творчих скрипок у журналістському колективі цих газет грав саме В.

Український письменник-реаліст Василь Стефаник (1871—1936) був новатором у літературі, неперевершеним майстром стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели.

Герої творів Василя Стефаника опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»).

До збірки ввійшли знакові п’єси М. Куліша «Патетична соната» і «Маклена Ґраса». Також збереглася чимала частина публіцистичної спадщини драматурга, зокрема часів його діяльності в системі народної освіти та в газеті «Червоний шлях». Ці статті й виступи теж публікуються у збірці.

«Маклена Ґраса» — це остання п’єса Миколи Куліша й остання постановка Леся Курбаса як режисера «Березоля».

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.