Ця повість – продовження історії жінки, яка, втративши коханого чоловіка і маленьку доньку, намагається віднайти сенс створення й утвердження до повноцінного життя. Все їй начебто вдається: має вірного друга, улюблену справу, чоловіка, який кохає її ніжно і трепетно. Алемі Діана повертається в далеку Ірландію, де у час безвиході та розпачу їй пощастило знайти відданих друзів і, здається, справжню любов, – хоча посттравматичні страхи і не дали їй зізнатися собі в цьому.

Том – фотограф і мрійник, який знімає миттєвості на вулицях Лондона. Йому здається, що саме через об’єктив можна побачити справжню суть речей і розгледіти те, що приховане від інших. Якось, зустрівши на вулиці дивакуватого старого, Том зробив кілька його фото.

Найбільше бажання Клері Фрей — повернутися до нормального життя. А втім, хіба може бути нормальним хоча б щось, коли ти, виявляється, належиш до клану тіньових мисливців на демонів, твоя мати впала в магічну кому, а тебе з усіх боків оточують вовкулаки, вампіри, фейрі та інші нижньосвітці? До того ж єдиний шанс Клері врятувати маму — знайти Валентина: імовірно, божевільного та, безсумнівно, лихого відступника, який, за збігом обставин, ще й доводиться їй батьком.

Моє прізвище — Селмон — звучить як назва риби; а звали мене Сьюзі. У день мого вбивства, 6 грудня 1973 року, мені було чотирнадцять. Той, хто скидався більше на звіру, аніж на людину, вчинив наругу над моїм тілом, а потім розірвав його на шматочки.