Три повісті-притчі, об’єднані спільною назвою, що визначає суттєве: прорив із павутиння світу, де «трагедії відсвідчують фарcами», де «дикий танець свободи» чи того, що свободою вважають — у понадcвіття творчості, кристалізації духу, визрівання душі.

Тут ледь не кожна фраза — знакова. Ці повісті — магічні за сприйняттям сущого, що є водночас ірреальним, реалістичні за точно підміченим і філософськи означеним плином буття, де той, хто шукає істину, враз усвідомлює: «Любов і Батьківщина — то таки найголовніше».