Леся Українка (1871–1913) — зірка першої величини на світовому літературному небосхилі. Її мистецькі ідеї, образи, сюжети глибоко закорінені в європейський культурний простір і тисячами ниток поєднують український дух з пошуками відповідей на засадничі питання буття індивіда й людства. Геніальна письменниця, використовуючи античні, біблійні, середньовічні мотиви, пов’язані з історією різних народів, писала про те, що бентежить розум і серце небайдужої людини: кохання і зраду, віру і глухоту, свободу і рабство, вічність і дочасність.

В історії літератури спадщина Івана Франка (1856–1916) посідає особливе місце, адже письменникові тексти за силою мистецького вияву та впливу на суспільство можна порівняти лише з найвищими досягненнями людського генія. Таких авторів одиниці. Художній світ Івана Франка непересічний, завжди зосереджений на обстоюванні людської гідності, багатий на несподівані сюжетні лінії та сильні літературні характери.

Краса і сила, любов і боротьба, незламна воля і глибина почуттів: герої «Захара Беркута» зіткані з протилежностей, що дивовижними візерунками поєдналися в їхніх душах. Народжені надихати й перемагати, вони переконані, що «Лиш боротись — значить жить!». Інтелектуальна, почуттєва й актуальна — класика, що наснажує тих, хто сміливо дивиться в майбуття.

У лоні кожної нації рано чи пізно народжується геній, який втілює у своїй творчості все в цій нації найкраще, найяскравіше, найхарактерніше, стає виразником її мрій і прагнень, творцем літературної мови, голосом і самим серцем народу. Українці сприймають Тараса Шевченка як національного пророка, що в обороні їхньої гідності й волі поставив досконале високохудожнє слово. У наших предків навіть в найбіднішій хаті завжди було дві книги — Біблія та «Кобзар».