Інна, тридцятип’ятирічна піаністка, повертається до Харкова лише на декілька тижнів — побачити братів, друзів і звільнити підсобку ресторану в центрі міста від речей свого покійного батька. Проте серед залізяччя й старого дріб’язку вона знаходить щось особливе — складає пазл власного дитинства та родинної історії.

«Закладка» — це книга таємниць, відкриттів та болісних прозрінь. Притаманні автору прозорість і влучність поетичного слова набувають у новій збірці Дмитра Лазуткіна повноти зрілого звучання. Тексти, написані перед 2022 роком, наповнені передчуттями, котрі подекуди нагадують пророцтва. Поезія, яка народжувалася потім, — абсолютно інший спосіб ліричного висловлювання.

Хто ти? Який ти? Де ти? З ким? Що стається з тобою, коли війна враз підриває все твоє життя? Коли Отче небо, до якого ти так довго сходив, поціляє в тебе смертю, а рідна земля-Мати — розверзається вирвою під ногами? Що стається з твоєю безсмертною душею у смертному, такому беззахисному тілі? Чи вона почувається підірваною Горою, що враз стає вулканом і теж вибухає, чи дрібним камінчиком, який відкотився від епіцентру вибуху?

Від жаху і страху — до люті, від неймовірної ніжності та любові — до ненависті, що прагне помсти.

Поезія Марини Пономаренко акумулює наше проживання війни як буденної неможливості, як недійсної дійсності, як смертельно надривної жаги до (за Стусом) самособоюнаповнення в час, коли всю душу, здається, випито до дна.

Це дуже болісна, іноді навіть розпачлива, але у висліді затято життєствердна поезія, яка спирається на іронію не як на костур, а як на підвалину, що дає змогу не лише міцно встояти на ногах, а й з гордою надією дивитися в майбутнє.

Нова поетична збірка Ольги Ольхової охоплює тексти, написані протягом кількох попередніх років. У притаманній авторці інтелектуальній метафоричності відчитуються головні мотиви — плинності часу й невідворотності почуттів — любові, розпачу, страху. Перед лицем найбільшої загрози найголовнішим орієнтиром стає вчасність.

Ця книга віршів має чітку внутрішню послідовність. Усі вірші тут охоплюють два роки — з серпня 2021-го до серпня ­2023-го. Це ніби цільний шмат життя — почуттів, передчуттів, болю, ненависті, розпачу, витривалості, терпіння, чекання, боротьби, любові, сили і ніжності. Так, ніжності, без якої неможливо вистояти, витерпіти.

В усі часи були і будуть ті, хто вірять у божественну природу свободи, готові платити за неї своїм спокоєм, і навіть життям. У новій книжці Юлії Мусаковської — історії становлення, боротьби і трансформації, коли повсякденне стає силою, а сила перетворюється на вразливість. Хиже лисеня в нагрудній кишені — одна з ключових метафор цієї поезії.

Узбережжя поміж степом та морем — місце сили двох світів, територія вітру і сонця, точка прибуття і відправлення, осередок життя у різних його проявах.

Поетична збірка «Дещо» містить у собі вірші про те, ДЕ найшвидше стукотить серце південної людини та ЩО це серце здатне в собі нести впродовж відведених йому років.

Поезія — це разюча здатність відчувати світло — те, без якого цей світ не був би собою і не звався б світом. Це — чутливість до світла, іноді аж до різі в очах. Адже воно в нашому світі буває аж надто різне: одне пестить і гоїть, а інше сліпить і нищить…

На грані цих світлочутливостей і постає поезія Олени Павлової — тоді, «коли напуваєш чорнилом папір — і крізь ці сторінки пробиваються тонкі та гінкі перші пагони пролісків».

Поетична збірка Іванни Скиби-Якубової «Замість яблук» це дві частини, два життя. У першій — вірші, написані до 24 лютого 2022 року. Первісно-міфологічні, навіть хтонічні. Дуже тілесні, чуттєві, намацально-прозорі. У другій — вірші, написані після 24 лютого 2022 року, вже в новій реальності. В «До» жінки ще сперечаються з богом, в «Після» вже відверто йому протистоять.

Хіба можна не любити той різдвяний час, коли скрізь мерехтять гірлянди, кружляють сніжинки, пахне печивом і пряниками, коли хочеться одягатися в кумедні светри з дзвіночками, а святковий настрій, здається, витає в повітрі? Але Нола точно знає, як це — ненавидіти свята. Вона розійшлася зі своїм хлопцем і повернулась у рідне містечко, де почала ремонт у батьківському домі.

«Зодягну на себе ніч» — четвертий роман у циклі про Тіфані Болячку з серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта. Знайома вже читачам юна Тіфані Болячка стала повноцінною відьмою Крейдокраю і повинна дбати про місцевий люд, а ще — боротися з забобонами, відьмоненависництвом та страхами, що віднедавна засліплюють її сусідів.

«Віщі сестри» — це другий роман підциклу «Відьми» у серії «Дискосвіт». У цій дотепній історії Террі Пратчетт продовжує почате у романі «Право на чари» й розповідає про відьом у світі, де чаклунами можуть бути лише чоловіки. Він витончено вплітає шекспірівські алюзії в реалії Дискосвіту і демонструє, що ні доля, ні спадковість не стануть на заваді вибору справи свого життя.

«Останній континент» — шостий роман із циклу «Ринсвінд» серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта.

Далеко на краю Дискосвіту розкинувся химерний континент: його координати невідомі, звідти неможливо вибратися уплав, там сухо й гаряче, і він всуціль населений смертоносною флорою і фауною, яка хоче тебе з’їсти.