Олеся Ульяненка називали контроверсійним, його твори критикували й офіційно забороняли, ними захоплювалися і зачитувалися, а після читання довго залишалися під враженням сильного, образного, густого й сміливого письма. Він один із найсміливіших українських письменників, якщо говорити про зображення людської натури. Олесь Ульяненко показує світ і людей такими, якими вони є, без прикрас і масок: жорстокість і насильство, розпуста, безвихідь, приреченість, тваринні інстинкти, межа божевілля й марний пошук сенсів, моральний надлам людини на соціальному дні й життя на зламі.

«Записки синоптика» — це тепла, іронічна, зворушлива книжка, у якій розповіді про погоду — не показники й прогнози, а частина нашої пам’яті, історій і життєвих подій. Тут є грози над Києвом, спекотне дихання пустелі, подорожі, страхи, сміх і несподівані зустрічі, які змінюють людину. Наталка Діденко, професійна метеорологиня, у кожному розділі поєднує цікаву розповідь із короткими й зрозумілими науковими фактами.

Понад усе Поль Александр боїться смерті й усього, що з нею пов’язане. Він уникає навіть думок про потойбіччя, а похорони й кладовища оминає десятою дорогою. Та один трагічний випадок змушує його зіткнутися з тим, чого він уникав усе життя: кілька незнайомих між собою людей гине за лічені секунди, й виявляється, що смерть — це зовсім не кінець!

У грудні 1997 року в пансіонаті для літніх людей готуються до святкування Різдва. Старий Ніколас Лео чує мелодію «Щедрика» і… раптом мало не помирає від серцевого нападу.

Класика епатажу і скандалу від Ірени Карпи. Книга включає повісті «Планета Тьолок» і «Привиди моєї школи»: веселу і водночас сумну розповідь про сучасних «принцес», дорослішання, гостру самоіронію та життя таким, яким воно є. У цих смішних і філософських історіях відчутні впізнаваний стиль авторки, її провокативна інтонація і непередбачуваний фінал.

Оповіді у «Крім Охріма» є частиною великої мемуарної панорами, де особисті спогади перетворюються на спосіб осмислення часу. Як і у попередній книжці Павла Вольвача «20 + 1, або Земля мертвих», тут через розмови, зустрічі, подорожі й випадкові епізоди вимальовується простір, у якому приватне життя постійно перетинається з історією. Карпатські перекази, родинна пам’ять, сліди визвольної боротьби й атмосфера літературного середовища поєднуються в густу есеїстичну розповідь.

Роман «Ангел і осел. З віршами про вогонь і воду» — це багатошарова історія мандрів і повертань, пам’яті й творчості, глибоких сенсів і символів. Тут приватне переплітається з історичним, а час і простір — Бучач, Єрусалим — стають тлом для мультикультурності, притчевості й інтелектуальних рефлексій.

Що означають для нас поразки минулого? Що на них чекає — забуття чи відплата? І чи справді аж така важлива минувшина для людей сучасної України?