Книга німецькомовного літератора, журналіста, редактора та автора багатьох праць про Буковину Антона Норста (відомого також як Ізідор Нусбаум, 1859–1939) – це путівник у світ музики на Буковині 1862–1902 рр. У цікавій і жвавій манері автор розповідає про розвиток музичного життя в багатонаціональному краї. У ваших руках – історія про непростий шлях, пройдений Музичним товариством, щоб заснувати Чернівецьку філармонію, про роль музики в повсякденному житті буковинців, про єдність, толерантність та незламність духу.

Поезії, які містяться у цій збірці, з’явилися у світ тільки в 1991 р., через двадцять років після смерті автора, хоча частина з них була опублікована ще 1968 року в невеличкій антології. Вони походять з рукописного конволюту, віднайденого в робочому бюро Целана у Вищій нормальній школі, й були написані між лютим і травнем 1966 року в Психіатричній університетській клініці св. Таким чином, хронологічно вони припадають на завершальну фазу роботи над збіркою «Волокнисті сонця», з якою мають багато тематичних паралелей.

Поетична збірка Пауля Целана «Злам подиху» містить 80 написаних в 1963-1965 рр. віршів, які поділені на шість циклів. В одному з листів до своєї дружини автор характеризує цю збірку як «справді найщільніше з усього, що я досі написав, але також і найоб’ємніше».

«Мовні ґрати» – третя поетична книга Пауля Целана, що з’явилася в 1959 р. у видавництві «С. Фішер ферлаґ».

«Фуга» – це збірка вибраних віршів, перекладених з німецької мови Сергієм Жаданом. «Фуга» вміщує 150 віршів Пауля Целана із восьми його збірок, а саме із книжок «Мак і пам’ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Ґрати мови» (1959), «Нічия троянда» 1963), «Злам дихання» (1967), «Сонцеволокна» (1968), «Світлотиск» (1970), «Партія снігу» (1971), а також передмову та післямову перекладача. Видання вміщує серію графічних робіт «Сни Целана» художниці Аліни Гаєвої, створені спеціально для цієї збірки.

Роман сучасної хорватської письменниці Нади Ґашич «Вода, павутина» розпочинається драматичною подією – великою повінню, яка наприкінці жовтня 1964 року охопила та сплюндрувала кілька загребських кварталів, серед яких і Трешнєвку. Саме в цей час читач знайомиться з однією родиною, щоб уже в наступному розділі перенестися із членами цієї родини у 2009 рік, у той же квартал Трешнєвку, та стежити за її життєвими перипетіями у сьогоденні. Авторка фокусується на житті трьох сестер та одного загребського кварталу, в якому скоєно злочин.

Відомий австрійський письменник Ріхард Ріхтер задумує в квартирі, в якій минуло його дитинство, ремонт. За книжковими стелажами він знаходить листа, якого його мати, що він її ніколи не знав, адресувала невідомому чоловікові. Так Ріхард дізнається, що той, кого він вважав своїм батьком, насправді чужа йому людина.

Роман «Море моря» складається в мозаїку спогадів авторки, швейцарки словенсько-угорського походження Ільми Ракузи. Це книжка про дитинство і юність між кордонами Європи 50-х – початку 70-х років, про звуки, кольори, запахи, атмосферу минулого, які назавжди залишаються в пам’яті. У 2009 році Ільма Ракуза отримала за свій роман Швейцарську літературну премію.

Уявіть собі, що починають здійснюватися ваші найглибинніші бажання. Найпотаємніші, темні бажання, про які ви досі не мали ані найменшого здогаду. Так відбувається з Йонасом, головним героєм роману, якому одного дня несподіваний зустрічний пропонує виконати три бажання.

Книга Каті Петровської "Мабуть Естер" піднімає й досі замовчувану в нашій літературі проблему Голокосту,що був учинений німецьким нацизмом на українських теренах, зокрема в одному з київських урочищ, сумно відомому як Бабин Яр. У ньому були розстріляні не тільки євреї Києва та прилеглих до нього територій, але й чимало українських патріотів, серед них і відома поетеса Олена Теліга. Про це свого часу були написані талановиті твори російських авторів – етапний вірш Євгенія Євтушенка та роман Анатолія Кузнєцова.

У своєму культовому романі сербський письменник Срджан Валяревич описує місячний побут ліричного героя над озером Комо: шикарні вечері, дорогий алкоголь, прогулянки горами, загравання з місцевими дівчатами і таке інше, що ми знаємо про напружену письменницьку роботу. Втім, другим, прихованим дном, яке й забезпечило «Комо» світову кар’єру, є війна, що трясла екс-Югославією впродовж дев’яностих років. Тільки книжка ця – з тих найкращих зразків психологічної воєнної прози, де слово «війна» майже не вживається і де взагалі немає описів батальних сцен.

Усе почалося ще до того, як молодий чоловік у світлому одязі, з довгим волоссям і тонкою блідою шкірою, підсвіченою вірою, ступив на берег острова Кабакон у Німецькій Новій Гвінеї. Звали його Авґуст Енґельгардт. Він був аптекарем, письменником, вегетаріанцем, нудистом, філософом.

Іскрен і Светлін зустрічаються вперше на могилі такого собі Міро на одній з най­престижніших алей Центрального цвинтаря у Відні. На могилу до Міро приходять усі, хто сподівається на диво. А Іскрен і Светлін потребують дива, як ніхто на світі, бо мало того, що щастя до них не прихильне, і той, і той ще й потрапили в таке кепське становище, виходу з якого просто не буває.