За деякими джерелами, путін планував розпочати повномасштабне вторгнення в Україну ще у 2020 році, але через пандемію ковіду цього не сталося. Цей роман — версія того, як могли б розвиватися події в Україні й у світі, якби держава-терорист таки розпочала війну в лютому 2020 року. Якби не пандемія, якби до влади в Україні прийшов інший президент, якби у нього владу відібрали військові… В будь-якому разі, усе було б по-іншому.

Літо 1928 року… Містечко Ґрінтаун… Як цікаво жити, коли тобі лише 12… Можна ночувати у дідовій вежі, бігати у тенісних туфлях-легкоступах, вести облік повсякденних подій і нових відкриттів, побачити справжню Машину щастя, а ще… а ще… За літо потрібно встигнути так багато! Та найголовніше — приготувати кульбабове вино, так багато кульбабового вина, аби вистачило на цілу зиму. Адже те вино і є «спіймане і закорковане в пляшках літо».

Віргінія Кульвінскайте давно знайома литовським шанувальникам красного письменства. Донедавна вона була відома передусім як літературознавець та літературний критик, щоправда під ім’ям Віргінія Цібарауске. У 2018-му році світ побачила її перша поетична збірка «Двійник», чи радше, якщо бути зовсім точним, «Двійничка», — уже під справжнім прізвищем.

«Інжир» Горана Войновича — це роман переплетених доль Олександра та Яни, Весни та Сафета, Ядрана та Ані. Але, передусім, це оповідь Ядрана, котрий із мозаїки окремих історій будує велику історію минулого своєї родини, щоб збагнути власне сьогодення. Не розуміючи, чому пішла його дружина Аня, він намагається знайти пояснення, чому його дідусь Олександр покинув цей світ.

Ви підбирали ангелів? А от герой «Жовтих цеглин», учитель англійської мови, якось підбирає під своїм під’їздом світловолосого підлітка в байкерській куртці, з написом «Wild Angel» і вишитими крилами на ній. Можливо, це зовсім не ангел, а звичайний хлопець, якому потрібен порятунок?

«Жина» — дебютний автобіографічний роман каталонської письменниці Марії Клімент Уґет, написаний на місцевому діалекті. Одного ранку 26-річна Жина прокидається з дивним відчуттям у своєму тілі, і після кількох місяців досліджень їй ставлять серйозний і несподіваний медичний діагноз — розсіяний склероз — нейродегенеративне та хронічне захворювання центральної нервової системи. Тому Жині тут і зараз потрібно приймати рішення, як знайти в собі сили жити далі.

У книжці сучасного швейцарського письменника (н. 1969 р.) ідеться про важливі для людини роки формування, самоутвердження підлітка, чий батько іммігрант, у неприхильному середовищі, несамовиту самостійність та індивідуалізм, спроби брати правосуддя до своїх рук, перші етапи набуття сексуального досвіду, де комічне й буденне пов’язане з піднесеним; ніжність дитячого серця, змушеного ставати суворим через цькування з боку ксенофобських покидьків і брак тепла в родині, непевний, іммігрантський статус якої змушує до ненастанних переїздів і поневірянь на низькооплачуваних роботах. Книжка напоєна дитячою поетичністю та романтизмом, сподіванням на кращий і справедливіший світ.

Коли життя уже на дні, чи то чарки, чи розбитих ілюзій, чи марних зусиль вчитися на власних помилках, раптом з’являється вона і все змінюється. Виявляється закохатися можна й у п’ятдесят. Але роман «Дерева на дахах» не лише про кохання Якова, фотографа і бунтівника з довгим сивим хвостом і кульчиком у вусі і чорношкірої українки Анжелки, а й про місто, схоже на кораблик, про його будинки і дерева, а ще про забігайлівку «Пінгвін», де полюбляють збиратися «інтелектуали і митці» з усіх навколишніх кварталів і не тільки, а також про будинки, дерева й забігайлівки в інших містах, про одвічні непрості стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і невикопану картоплю у мами в..

У 2006 році, після виходу роману «Віаґра для мера» Олександра Вільчинського, у Тернопільській міській раді без перебільшення розпочався переполох. Резонанс у пресі, включно з погрозами автору, тільки підсилювали ажіотаж, коли кожен з депутатів та працівників мерії у героях та персонажах твору намагався впізнати якщо не себе, то бодай когось із колег. А що вже казати про міських голів як тодішнього, так і попередніх?

Літо 1948-го року п’ятнадцятирічний Трунн проводить із батьком. далеко в горах біля річки майже на межі зі Швецією. Тоді він уперше дізнався, що таке смерть, зрада й закоханість.

Розповідаючи історію своєї родини, головна героїня змальовує період розпаду Радянського Союзу, становлення Незалежної України, систему шкільної освіти, виникнення стихійних ринків, Помаранчеву революцію, жахливий стан пенітенціарної системи України, торкається теми АТО. Україна в романі виступає окремим персонажем і поряд з іншими переживає ряд трансформацій. Через діалоги героїв порушуються болючі теми, про які не заведено говорити вголос.

Mea Culpa з латини означає «моя провина», але ця книга — не про каяття. Вона про людей, які опинилися в епіцентрі війни, і про їхню здатність брати відповідальність за себе та інших, навіть якщо життя болюче та складне. Через тексти різних жанрів авторка розповідає, як війна змінює долі, випробовує почуття й робить явним найвідчутніше і найважливіше в нас.

11 оповідань із цієї збірки вразять навіть найвибагливішого читача, адже тут зібрано найрізноманітніші за жанрами твори. Більш того – усі вони вперше перекладені українською мовою, тож читачі можуть почуватися справжніми першовідкривачами! Реалістичні оповідки («Барабанник із Шайло», «Любий Адольф», «Молодший», «Першокласне гоління», «Богатир»), містичні («Прощавай, «Лафаєт»!»), фантастичні («Вітер із Ґеттісберґа», «Бах!

Три повісті-притчі, об’єднані спільною назвою, що визначає суттєве: прорив із павутиння світу, де «трагедії відсвідчують фарcами», де «дикий танець свободи» чи того, що свободою вважають — у понадcвіття творчості, кристалізації духу, визрівання душі. Тут ледь не кожна фраза — знакова. Ці повісті — магічні за сприйняттям сущого, що є водночас ірреальним, реалістичні за точно підміченим і філософськи означеним плином буття, де той, хто шукає істину, враз усвідомлює: «Любов і Батьківщина — то таки найголовніше».

«Насильства тут дещо забагато. Гадаю, це була одна з тих історій, у яких не вгадаєш розв’язку», – писав Бредбері про своє оповідання «Усміхнені люди». Та хочу вас запевнити, у цій збірці аж 12 таких текстів – моторошних і захопливих, пронизливих і вабливих.