Перша книга «Саксонських хронік» – циклу романів про постання Англії. У ній ми знайомимося з юним Утредом Беббанбурзьким, котрий є нащадком англосаксонського шляхтича, але викрадений нападниками з півночі — данами — і вихований як син данського ерла. Хлопець дорослішає, і йому випадає не тільки воювати, а й відповісти собі на питання: хто я?

Укотре зневажений скупим та невдячним королем Альфредом, спраглий до пригод і слави войовник Утред відправляється на північ помститися своєму заклятому ворогу К’яртану Жорсткому. Одначе плани його порушує громадянська війна, що несподівано спалахнула в Нортумбрії, де за владу бореться три могутні претенденти.

Після загибелі в аварії потяга Ділан опинилася в пустці, де зустріла провідника до потойбіччя — Трістана, який набув подоби юнака. Долаючи всілякі небезпеки, підлітки покохали одне одного та знайшли спосіб повернутися до реального світу. Але їхню втечу з пустки помітила провідниця Сюзанна.

Втеча із потойбіччя для Ділан і Трістана призвела до дір в завісі між двома світами. Саме через них до світу живих пролазили мари. Уклавши угоду із Інквізитором і знищивши всі розриви, пара легко відбулась.

У мальовничій місцевості графства Шропшир знову знаходять тіло. Специфічне положення, дивна неприродна усмішка, очі спрямовані в небо. Інспекторка кримінальної поліції Імоджен Еванс одразу ж розуміє, що має справу із серійним убивцею.

«Трапляється всяке — от і вся мудрість», — фраза, якою юний Терлес підсумовує болючий досвід пізнання себе і світу — тілесного, чуттєвого, химерного, жорстокого й імморального. Саме такого — який перебуває поза поділом на добро і зло, високе й нице, дозволене й заборонене. В освітньому закладі для хлопців життя рухається за певним порядком, і змінити його зовсім непросто.

Романтична весна, що трапляється в бутті місис Стоун, удови й колишньої театральної актриси, розбурхує в ній другу молодість і чуття, яких жінка за понад 50 літ життя ще не мала. Невдача на сцені, тривалий платонічний шлюб, незреалізованість плоті підштовхують завжди стриману і тактовну місис Стоун полишити Нью-Йорк і податися до Рима, а зустріч із на 30 років молодшим Паоло віщує буяння почуттів і втамування спраги кохання. От тільки розповідь парубка про фінансові негаразди друга і прохання позики видаються підозрілими.

Уродженка Нуоро, лауреатка Нобелівської премії з літератури Ґрація Деледда майстерно переносить нас до рідної Сардинії. Тут живе родина Паулу Декеркі. Колись заможна та шанована — тепер вона на межі банкрутства.

Максим Рильський знаний насамперед як поет і перекладач, та мало кому відомо про його прозовий доробок. Оповідання раннього періоду — це переважно ліричні етюди, пройняті елегійними настроями, хоча інколи й романтично забарвлені. Це й літературні казки, і малюнки, втілені в слова, і враження від зачарування природою та великоднім ранком, а також потуга епічного полотна «Веселі брати», яке постало зі споминів про гімназійних товаришів.

Кожні дванадцять років у місті-фортеці Ханаан настає Забуття. Його не можна оминути, а тому кожен повинен писати власну книгу життя. Вона розкаже правду, коли ті прокинуться і не згадають, ким є та хто поряд.

Ґертруда Стайн — американська письменниця, яка майже все життя прожила у Франції і яку називають «матір’ю втрати смислів» за дотепну фразу, меткий розум, гостре перо, яке на папері спробувало втілити те, що Сезанн, Пікассо і Матісс втілили на полотні. Вона підтримувала потуги й мала дружні стосунки з Матіссом і Пікассо, стала хрещеною матір’ю від літератури Гемінґвея, зауваживши в приватній бесіді, що молодики його віку, які здолали війну, всі вони — «втрачене покоління». «Війни, які я бачила» — одна з трьох неофіційних автобіографій Ґертруди Стайн, в якій письменниця з гумором та іронією змальовує звитяги і сутужне життя французького села у час Другої світової війни.

Ті, хто читав про маленьку Хуху-Моховинку, навряд чи знають, ким був її автор — Василь Королів-Старий. У пам’яті українців він тісно пов’язаний із творами для дітей, але за добрими казками про Нечисту силу захована багатогранна і непересічна душа, сповнена глибоких думок і любові до України. Окрім трьох оповідань про буденність очима дітей, у книжці подано спогади автора «Згадки про мою смерть», які стали його останнім і найбільш значущим творінням.