Нова книжка Андрія Любки – це розповідь про землі й народи між Одесою та Трієстом, про краї, де починаються й не закінчуються Балкани. Це приватний щоденник численних подорожей до популярних місць, столиць, але також до загублених у часі й просторі провінцій та невизнаних республік. Чому серби не люблять хорватів, а словенці не вважають себе балканцями, як Дунай не лише ділить, а й сполучає Європу, де й коли македонські даїшники видурюють хабарі, в яку дівчину з Бухареста автор міг би закохатися, скільки можна випити ракії в Сараєві й узо в грецькій таверні – про це та інше Любка розповідає інколи з гумором, а інколи й по-науковому ретельно, долає кордони і ставить під сумнів стереотипи..

Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде.

Ця груба книжка короткої прози збудована за взірцем клепсидри – водяного годинника. Десять років досвіду пізнання розпорошені у кількох десятках нотаток, кількох тисячах речень. Читаючи їх, можна всіляко поводитися із часом.

Молодий український поет прокидається з бодуна, і його осяює геніальна ідея: треба одружитися, щоб упорядкувати своє життя і завдяки цьому написати Великий Український Роман! Але одружитися з ким? Котру з минулих любовних пригод узяти з собою у світле літературно-сімейне майбутнє?

Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон…Що це: пронизливий ліричний текст? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста?