Three different stories from three different countries — Armenia, Georgia, and Ukraine — reflect on the complex past and present of wars through the perspective of women and offer a unique insider’s view. The book examines the female experience during and after war, exploring its consequences and impact on women. Through this project, we seek to pay tribute to all the women who are on the front lines — whether as witnesses, or as director indirect participants in armed conflicts.

Три мальописи з Вірменії, Грузії та України розповідають про війни минулого та сьогодення і їхні наслідки крізь призму жіночого досвіду очевидиць, учасниць, тих, чиє життя однієї миті змінилося назавжди. Проєкт зосереджує увагу на воєнних конфліктах, що мали значний вплив на Кавказький регіон та Східну Європу: війна в Абхазії, Грузія (1992–1993), російсько-грузинська війна (2008), Карабаський конфлікт (Арцах) і Друга Карабаська війна (1988–2023), а також російсько-українська війна (від 2014 і дотепер). Ця книжка створена в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України» , втіленого за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ми весь час живемо між “болить” і “не болить”, “не дуже болить”, “болить не це” чи “болить, але комусь іншому”. Що не болить вам сьогодні? Збірка віршів Катерини Бабкіної про все, що болить, не болить, надихає, підносить і просто змушує нас почуватися живими.

Навесні 1930 року у Харківському оперному театрі відбувся судовий процес над учасниками «Спілки визволення України». Їх — провідних українських інтелектуалів, культурних і громадських діячів — звинуватили в антирадянській діяльності і засудили до ув’язнень. Та чи існувала насправді «СВУ»?

Книга здобула Центральноєвропейську літературну премію «Ангелус» (2021). «Мій дід танцював краще за всіх» — серія оповідань, що складаються в єдину історію п’яти родин, діти з яких знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя. Від двадцятих років в Харкові і знищення театру Леся Курбаса через Голодомор, Другу світову, дев’яності й кілька хвиль еміграції до війни на Донбасі.

Видатні містифікації, жертвами яких стають тисячі людей, навіть незгірш освічених і цілком статечних, – не винахід «епохи постправди». У матінки Макрини Мечиславської, святої мучениці за католицьку віру, запобігали ласки сановники й аристократи, вона мала аудієнції в Папи й зналася з Адамом Міцкевичем, про неї писали Юліуш Словацький та Станіслав Висп’янський. У книзі Яцека Денеля з переплетених монологів Макрини-Юльки постають різні версії однієї приватної історії, яка свідчить, що розмежувати побожність і глум, святість і божевілля іноді майже неможливо, а часто – просто нікому не потрібно.

З ким товаришувала Лариса Косач, ким захоплювалася і з кого кпила, що читала, де бувала, чим журилася і про що мріяла, як народжувалися задуми її творів… Із листів, написаних до рідних, близького оточення і «товаришів по зброї», перед нами постає молода, енергійна, блискуче освічена українська аристократка, яка активно відстоює свої погляди, творить нові смисли і змінює світ. Уперше опублікований без вилучень, зі збереженням авторського правопису, епістолярій Лесі Українки відкриває читачам можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі XIX-XX століть.

Нечуваний акт вандалізму у художньому музеї сколихнув Європу. Газетні заголовки майорять згадками про Кислотного Вандала. Що спонукало його до такого зухвалого нападу?

Жіноча версія легенди про Каїна й Авеля. Напружена психологічна драма із бароковим колоритом. Повість, написана 25 років тому, яка вже встигла стати культовою.

Одруження і переїзд у новий, збудований братом будинок мали стати для нього початком нового життя. Однак щось пішло не так, і вчорашні сподівання розсипались разом із підвалинами сімейного щастя. Чому вікна будинку завжди запнуті шторами?

На книзі можуть бути незначні пошкодження або потертості. «Історія.UA: постаті, факти, версії» Ярослава Файзуліна — це збірник нарисів про знакових персон та важливі події ХХ століття. Усі разом вони створюють захопливий калейдоскоп цього, здавалося б, найближчого до нас, та водночас найменш знаного часу, що все ще ховається під шаром радянських міфів.

Якими чоловіки бачать себе і якими їх бачать інші, чого від них сподіваються і вимагають, за що засуджують і карають, як це позначається на можливостях самореалізації в суспільстві та загальній якості життя, як історично розвивалися уявлення про маскулінність і чому нині можемо говорити про кризу маскулінності — Тамара Марценюк пропонує відповіді на ці та багато інших запитань, спираючись на широку джерельну основу та власну дослідницьку роботу. Попри строгу систему викладу та численні посилання — як на академічні праці, так і на приклади з масової культури, зокрема список фільмів, рекомендованих до перегляду, — це не підручник, а радше захопливий довідник, що допоможе зорієнтуватися тим, для кого ця тема нова, і впорядкувати свої знання читачам і читачкам, які цікавляться питаннями гендеру.

Впродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною Армією місті. В результаті постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя. Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.

До книги «Жертвам сниться велика воєнна перемога» увійшли написані впродовж 1993—1995 років есе, нариси та воєнні замальовки про війну у Боснії і Герцеговині або про події, які безпосередньо чи опосередковано стосувались цієї війни. Змальовані автором картини, на перший погляд, видаються ірреальними, страхітливими, болючими, демонструючи усе, як є, без прикрас чи виправдань. Проте книга водночас сповнена надією.

Дія роману розгортається на тлі однієї з найбільших гуманітарних катастроф кінця ХХ століття — штучного голоду і війни в Ефіопії 1984–1986 рр. Це історія молодого українця, військового перекладача у складі радянських груп допомоги, який шукає причини трагедії, розуміє, що став частиною цинічного обману, і починає відчайдушну гру з дияволом. Історія вибору і віднайденої ідентичності.

«Доро́ги каме́ни» — перша книжка в сучасній українській літературі, написана як українською літературною мовою, так і живою лемківською говіркою. Це життєпис у поезії та прозі кількох поколінь людей, котрі втратили власну батьківщину, але зберегли свою самобутність, родинну пам’ять та побутову культуру.