Українські автори українською в США

Василь Симоненко (1935—1963) — український поет-шістдесятник і журналіст. До збірки ввійшли його казки, байки, поеми, балади, епіграми, посвяти друзям, а також новели. Ім’я письменника передусім асоціюється з віршованими творами.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.

У новелах та оповіданнях, створених упродовж 1914–1931 рр., авторка звертається до теми Першої світової війни. У центрі творів — переважно образи буковинських селян, для яких війна стала великою катастрофою, зруйнувала їхні долі. За назву видання обрано «Любов до рідної землі» — це заголовок малознаного твору, в якому письменниця розповідає історію буковинської матері, що віднаходить сина-вояка в чужих краях і домагається того, щоб, хоч і мертвого, повернути його додому.

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини із циклів «Верховина» та «Парасочка», в яких він змалював життя гуцульського селянства за польської влади, а також ранні твори письменника — його перше оповідання «Керманич», вірші, поезії в прозі й твори для дітей. Оповідання, поезії, твори для дітей Рідне Черемшина М.

Під час літньої відпустки 1903 року Осип Маковей поїхав у село Довгополе і там за два місяці на одному подиху написав повість «Ярошенко». Цей твір був створений на підставі документальних матеріалів про польсько-турецьку війну. Він відтворює найяскравіші епізоди Хотинської війни 1621-го, активну участь в якій узяло Військо Запорозьке.

Серед українських поетів початку ХХ століття було чимало яскравих особистостей, однак Богдан-Ігор Антонич (1907—1936) посідає особливе місце. Він був талановитим у всьому — малював, грав на скрипці, писав музику, а в історію мистецтв увійшов як поет, який збагатив українську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, де переплітаються фантастичні та реалістичні мотиви. Світ, яким бачив його Антонич, видається унікальним і водночас зрозумілим.

Для українців ім’я Григорія Сковороди стало символом мудрості, а його творчість — одним великим духовним посланням, з якого видобувають перли афоризмів. У цих стилістичних шедеврах завжди більше значення, ніж мовлено, вони — дієвий засіб у боротьбі з одноманітністю і сірістю людської думки. Сковорода зміг повідати про вічні питання — істину та справедливість, щастя і нещастя, життя і смерть, швидкоплинний час, світ і тьму, внутрішній світ людини і її тіло таке, що не сказали інші, навчав жити так, як не навчали інші, а найголовніше — сам жив, як учив.

Пантелеймон Куліш (1819—1897) — український письменник, перекладач, критик, мовознавець, фольклорист, етнограф, видавець, філософ історії. Михайло Коцюбинський писав про нього: «Дедалі все видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я. Могутній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет…, перекладач…, має право на велику повагу і вдячність».

Ольга Кобилянська (1863—1942) — видатна письменниця-демократка, класик української літератури. Її творча спадщина велика й різноманітна. Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці.

Найвизначнішим твором українського письменника та поета Юрія Яновського (1902–1954) повоєнного часу є роман «Жива вода», в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, що відроджується після воєнної катастрофи. Це твір про українське село, що пережило страхіття фашистської навали, про перший післявоєнний рік, про відбудову зруйнованого німецькими фашистами народного господарства, про трудовий героїзм жінок. Події твору також розгортаються в Кривому Розі, Запоріжжі, Києві, на Донбасі і на Нюрнберзькому процесі.

Володимир Винниченко (1880‒1951) ― відомий український письменник, твори якого здебільшого написані в дусі неореалізму. Героїня роману «Лепрозорій» (1938) ― Івонна Вольвен, працює з родиною на фермі поблизу Канн. Щоб заробити грошей та придбати трактор, вона вирушає до Парижа і випадково знайомиться з професором медицини Матуром, який вражений не лише її вродою, але й неординарністю, інтелектом, тим, що вона харчується виключно сирою рослинною їжею.