Українські автори українською в США

Море переслідувало їх, ховалося за горами, зазирало у водійське опущене скло автівки, солило й вудило відблиском серпневого сонця. Здавалося, що літо ніколи не закінчиться, як і дружба, — чи що там було між тими, хто зняв із себе все зайве, віддалився від чужих очей і прихильностей, пізнав задосить одне одного, щоб розійтися назавжди. Їх зведе спекотне літо 2003 року у самому серці кримського півострова.

«Родаки» — роман-колаж Дмитра Кешелі про дитинство, родину і закарпатський світ, побачений очима хлопчика Митрика. Село біля гори Ловачки, загадкове Мукачево за обрієм, баба Фіскарошка, дід Соломон, дід Петро, батько і вчитель пан Фийса творять живу мозаїку характерів. У цих історіях багато гумору, ліризму, болю й тепла: автор передає не лише побут, а й внутрішній голос краю, де пам’ять родини стає частиною великої історії.

2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм лише ширма для політичних ігор.

Киянин Максим Гайдук, повернувшись додому із зони бойових дій на Донбасі, страждає від посттравматичного синдрому. Його особисте життя руйнується на очах, дружина подає на розлучення, він не може працювати в оточенні людей, які не мають воєнного досвіду, і жорстоко потерпає від нервових розладів. У пошуках зцілення герой вирушає до Бессарабії, де, за словами його загиблого бойового товариша, мешкає єдина людина, яка здатна йому допомогти,— і опиняється у вирі не менш небезпечних і складних подій.

Що робити, коли не довіряєш навіть найближчим рідним? Як вибиратися з пастки, до якої сам себе загнав? Кому можна розповісти про найважливіше, якщо мову зламано, а вміння слухати й розуміти залишилося в довоєнному минулому?

Дмитро Кешеля назвав «Дай сили заплакати» романом-видінням, і ця жанрова підказка добре передає незвичну природу твору. Історія починається з болісного прохання героя над труною коханої, але поступово перетворюється не на темну оповідь про втрату, а на світлий, емоційний і мудрий шлях крізь пам’ять, любов і потойбічні видіння. Герой знову зустрічає Віоланну на межі іншого буття, проживає з нею те, що було неможливим у земному житті, і відкриває притчевий простір, у якому біль змінюється прийняттям.

«Хрещатий яр» — роман-хроніка Докії Гуменної про Київ 1941-1943 років, написаний із гострим відчуттям історичного свідчення. У центрі твору місто під окупацією, щоденне виживання, моральні вибори людей і напружена атмосфера часу, коли приватне життя стає частиною великої катастрофи. Авторка уважно фіксує побут, страх, надію, суперечливі реакції киян і болючу пам’ять про події, які змінили обличчя міста.

На кручах Білих Карпат віддавна жили жінки, обдаровані унікальними здібностями. Вони вміли лікувати, знали, як допомогти у будь-якій біді, могли порадити у скруті, а ще кажуть, що вони передбачали майбутнє. Їх називали «богинями», а свої вміння вони передавали з покоління в покоління.

Широка війна, наче гігантська анаконда, наближається повільно й безшумно. Пастор-євангеліст, військовий капелан і багатодітний батько Григорій Мотуз як ніхто гостро відчуває її нудотний подих. Мало хто вірить, що Росія наважиться напасти.

«Чарівний звірослов українського міфу. Птахи»У ваших руках чарівна книжка — провідниця у світ птахів, реальних і витворених багатою уявою праукраїнців. Пернаті в’ють гнізда на липі біля хати й на горищі багатоповерхівки, у садках і парках, але передусім у казках, легендах, притчах, колядках, щедрівках і колискових.

Найкраще «найгірше», що могло статися — Юлія Лаба. Вони надто різні, щоб бути парою: Рія — амбітна архітекторка, яка уникає серйозних стосунків, і найбільше в житті боїться втратити власну свободу, в той час як Лесик — мовчазний власник бару, втілює спокій і надійність. А от їхня дружба видається цілком логічною, міцною і безпечною.

Бабусині оповідки — Юлія Костенко. Музей полтавського селища Прийми дуже пишався тим, що мав у своїй експозиції роботу Рубенса. Та коли до музею прибуває спеціальна комісія, з’ясовується, що відома картина була підроблена ще двадцять років тому.