«Небесна парасоля» Ірини Савки — це своєрідний літопис пам’яті про життя звичайних українців, про яких не знімають фільми й не загадують в енциклопедіях. А проте усі персонажі такі реалістичні, що кожному слову тут безсумнівно віриш. У коротких історіях із замальовок постають цілісні картини: війна, час радянської окупації, підпільна боротьба, арешти й концтабори, щоденна рутина, втрати, гіркий біль і зламані долі… Й водночас — кохання, яке триває усе життя, глибина почуттів, мудрість і важливість справжніх цінностей.

В одному зі світів чуєш стук у двері своєї квартири, але не відчиняєш, бо знаєш, що залишився останньою людиною на Землі. В іншому — спостерігаєш за тим, як людство віддає себе науковому прогресу, але занедбує пам’ять. У ще одному — отримуєш телефон, який показує тобі один із двох варіантів майбутнього, що настають залежно від твого вибору.

Та про що вони лишень не говорять! Сміються, сваряться, зізнаються в коханні, розповідають про подорожі, будують плани. Встигай лише записувати.

У притулку для самотніх акторів — тиша, що пахне ліками, неспішними прогулянками серед осінніх дерев і спогадами. Тут мешкають дві колишні зірки радянського кіно. Їхні історії переплітаються між собою, як сухі стеб­ла зів’ялої трави.