Українська класика українською в США

Ольга Кобилянська (1863—1942) — видатна письменниця-демократка, класик української літератури. Її творча спадщина велика й різноманітна. Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці.

Це видання містить два найвідоміші твори українського письменника в еміграції Івана Багряного – «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». У своїх романах – почасти автобіографічних – автор безжально викриває всю злочинну, цинічну й антигуманну сутність комуністично-сталінського режиму зокрема й тоталітаризму взагалі. Головні герої творів, попри всі знущання, приниження, тортури кривавих прислужників каральної машини НКВС, не занепадають духом, продовжують опиратися режимові й залишаються людьми.

У творах Миколи Хвильового (1893—1933) чи не вперше в українській літературі душа людини постає нещадно оголеною, роздвоєною, засліпленою фанатичною вірою в щастя «загірної комуни». Видання містить твори із другої збірки прози М. Хвильового «Осінь».

Володимир Сосюра (1898—1965) — видатний український поет, прозаїк і перекладач. До видання ввійшли ранні ліричні твори митця з його перших збірок. Ці співучі й романтично-піднесені поезії вражають задушевністю, натхненним запалом, щирістю та пристрасністю інтимних почуттів.

Валер’ян Підмогильний (1901—1937) — один із найвидатніших українських прозаїків XX ст. Письменник залишив по собі чималий доробок, хоч і був репресований у розквіті творчих сил. Підмогильний тонко та глибоко відчував контрасти довкола й доносив їх до читача.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся. Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка» авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям.

«Людина біжить над прірвою» — один із найбільш сильних та реалістичних текстів про Другу світову війну в українській літературі. Цей роман ілюструє ситуацію, у якій опинилося цивільне населення, затиснуте між двома окупантами. Але навіть серед таких жахливих декорацій ми бачимо героя, який відмовляється коритися будь-яким посяганням на свою свободу.

У книжці вперше в історії української літератури вміщено всю відому творчу спадщину славетної української письменниці Лесі Українки, яка спромоглася напрочуд сильно відтсворити могутній творчий дух свого народу.

Ця книжка — спроба переосмислити біографію Лесі Українки, у якій переплелися хвороба і творчість, Україна і «чужина», політика й література, класика і сучасність, любов і смерть. Народження творчості з травми, пережитої біля ліжка смертельно хворого Мержинського. Духовна й інтелектуальна близькість до Драгоманова.

Роман «Жанна батальйонерка» розкриває не надто висвітлену в українській літературі тему Першої світової війни та участі в ній українців. У ньому відображено історичну ситуацію: у 1917 році російський уряд вирішив використати жінок на фронті, сформувавши так звані жіночі «батальйони смерті». Герой роману Шкурупія — київський студент Стефан Бойко, який не піддається пропагандистській імперській істерії, і його кохана Жанна — ідеальна мішень для пропаганди.

Змінюються історичні декорації, та психіка людини залишається майже незмінною. Чи не так само, як головний герой роману Яків Михайлюк, і тепер людина часом розчаровується в юнацьких ідеалах і сходить на шлях вигоди, індивідуалізму й чуттєвих насолод? Чи не так само шукають деякі жінки успішного заміжжя, не гребуючи задля цього нічим?

В оповіданні «Аристократка» українська модерністська письменниця Ольга Кобилянська (1863–1942) продовжила розповідати про життя інтелігенції. «Мабуть» — алегоричні замальовки, «Людина з народу», Impromtu phantasie та «Поїти» — короткі фантазії. Новелу «Природа» високо цінував Іван Франко.