Українська класика українською в США

До уваги зацікавленого читача, допитливого студента і вимогливого дослідника пропонується видання, що містить всю збережену поезію та малу прозу українського митця, медика і мислителя Юрія Івановича Липи (1900—1944): не раз друковані вірші, драматичні поеми, переклади і новели доповнено малознаними та нещодавно виявленими публікаціями — у підсумку понад 200 творів, написаних протягом 20 років (1918—1938). В оглядовій статті крізь автобіографічні й знакові твори окреслено життєвий шлях Ю. Прижиттєві рецензії на три авторські збірки поезій ≪Світлість≫, ≪Суворість≫, ≪Вірую≫ і тритомник новел ≪Нотатник≫ ілюструють сприйняття творчості Ю.

Ім’я Івана Петровича Котляревського (1769—1838), засновника нової української літератури, пов’язують, у першу чергу, з його поемою «Енеїда» (1798), яка вже понад двісті років зачаровує читачів. Це була перша друкована українська книга, написана народною мовою, перша національна поема. Запозичивши сюжет античної поеми Вергілія, Котляревський наповнив цей твір дотепним українським гумором, повір’ями, звичаями, картинами воєнного і мирного життя, описом одягу, страв — усе це надає поемі яскравого національного колориту.

«Жовтий князь» — страшна хроніка голодомору, організованого проти селянства України керівництвом Радянського Союзу в 1932—1933 роках. Барка сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму. В центрі роману — трагедія і мучеництво української родини Катранників, якій судилося стати на прюз більшовицьким режимом і зазнати голодної смерті.

В історико-документальному та автобіографічному романі Ю. Горліс-Горського «Холодний Яр» ідеться про маловідомі широкому загалу буремні події, які в 1918–1922 рр. відбувались на Чигиринщині, у Холодноярській Республіці, де Ю.

Василь Симоненко (1935—1963) — український поет-шістдесятник і журналіст. До збірки ввійшли його казки, байки, поеми, балади, епіграми, посвяти друзям, а також новели. Ім’я письменника передусім асоціюється з віршованими творами.

Юрій Горліс-Горський (1989–1946) — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, розвідник, письменник. До збірки ввійшли його повість «Отаман Хмара» (яку сам автор уважав не так літературно-художнім, як фактологічно-мемуарним твором), а також спогади та есеї. Горліс-Горського є незвичною, у дечому навіть загадковою.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.

Анатоль Свидницький (1834—1871) — український письменник, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Значною мірою автобіографічний роман-хроніка А. Свидницького «Люборацькі», написаний у 1861–1862 роках, на той час був новаторським як за жанром, так і за змістом, але побачив світ лише через чверть століття.

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість.

Василь Барка, справжнє ім’я Очерет Василь Костянтинович (1908—2003) — один із видатних українських письменників ХХ століття, поет та романіст. Уже своїми першими віршами він заявив про себе як про «чужорідне тіло», яке система намагалась виштовхнути (і виштовхнула-таки!) з «комуністичного раю». Саме ці події описав В.

Під час літньої відпустки 1903 року Осип Маковей поїхав у село Довгополе і там за два місяці на одному подиху написав повість «Ярошенко». Цей твір був створений на підставі документальних матеріалів про польсько-турецьку війну. Він відтворює найяскравіші епізоди Хотинської війни 1621-го, активну участь в якій узяло Військо Запорозьке.

Серед українських поетів початку ХХ століття було чимало яскравих особистостей, однак Богдан-Ігор Антонич (1907—1936) посідає особливе місце. Він був талановитим у всьому — малював, грав на скрипці, писав музику, а в історію мистецтв увійшов як поет, який збагатив українську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, де переплітаються фантастичні та реалістичні мотиви. Світ, яким бачив його Антонич, видається унікальним і водночас зрозумілим.

Для українців ім’я Григорія Сковороди стало символом мудрості, а його творчість — одним великим духовним посланням, з якого видобувають перли афоризмів. У цих стилістичних шедеврах завжди більше значення, ніж мовлено, вони — дієвий засіб у боротьбі з одноманітністю і сірістю людської думки. Сковорода зміг повідати про вічні питання — істину та справедливість, щастя і нещастя, життя і смерть, швидкоплинний час, світ і тьму, внутрішній світ людини і її тіло таке, що не сказали інші, навчав жити так, як не навчали інші, а найголовніше — сам жив, як учив.

У творах, які увійшли до збірки, письменниця порушує проблеми жіночої емансипації. Так, героїня повісті «Гортенза» перебуває в пошуку чоловічого ідеалу й таки знаходить своє щастя. Для сироти Агнеси з повісті «Картина з життя Буковини» знайомство з чоловіком стає порятунком від нестерпних умов у родині її опікунів, проте згодом вона зазнає краху.

Пантелеймон Куліш (1819—1897) — український письменник, перекладач, критик, мовознавець, фольклорист, етнограф, видавець, філософ історії. Михайло Коцюбинський писав про нього: «Дедалі все видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я. Могутній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет…, перекладач…, має право на велику повагу і вдячність».