Українська класика українською в США

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр. Його розвиток відбувався в умовах масових переслідувань. Більшість авторів репресував сталінський режим.

Гнат Хоткевич (псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Жертва сталінського терору. У романі «Довбуш» він описав життя гуцулів XVIII ст.

Творчість Василя Барки (справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет, 1908—2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні. Роман «Жовтий князь» — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створив символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть.

До уваги зацікавленого читача, допитливого студента і вимогливого дослідника пропонується видання, що містить всю збережену поезію та малу прозу українського митця, медика і мислителя Юрія Івановича Липи (1900—1944): не раз друковані вірші, драматичні поеми, переклади і новели доповнено малознаними та нещодавно виявленими публікаціями — у підсумку понад 200 творів, написаних протягом 20 років (1918—1938). В оглядовій статті крізь автобіографічні й знакові твори окреслено життєвий шлях Ю. Прижиттєві рецензії на три авторські збірки поезій ≪Світлість≫, ≪Суворість≫, ≪Вірую≫ і тритомник новел ≪Нотатник≫ ілюструють сприйняття творчості Ю.

«Жовтий князь» — страшна хроніка голодомору, організованого проти селянства України керівництвом Радянського Союзу в 1932—1933 роках. Барка сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму. В центрі роману — трагедія і мучеництво української родини Катранників, якій судилося стати на прюз більшовицьким режимом і зазнати голодної смерті.

Панас Мирний (справжнє ім’я — Опанас Якович Рудченко, 1848—1920) увійшов в історію української літератури як новатор соціальних романів, драматург, майстер психологічної прози. Його найвідоміший роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник — селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою».

В історико-документальному та автобіографічному романі Ю. Горліс-Горського «Холодний Яр» ідеться про маловідомі широкому загалу буремні події, які в 1918–1922 рр. відбувались на Чигиринщині, у Холодноярській Республіці, де Ю.

Юрій Горліс-Горський (1989–1946) — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, розвідник, письменник. До збірки ввійшли його повість «Отаман Хмара» (яку сам автор уважав не так літературно-художнім, як фактологічно-мемуарним твором), а також спогади та есеї. Горліс-Горського є незвичною, у дечому навіть загадковою.

Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі «Хмари» (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв.

Анатоль Свидницький (1834—1871) — український письменник, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Значною мірою автобіографічний роман-хроніка А. Свидницького «Люборацькі», написаний у 1861–1862 роках, на той час був новаторським як за жанром, так і за змістом, але побачив світ лише через чверть століття.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику». Оповідання Рідне Черемшина М.

Василь Барка, справжнє ім’я Очерет Василь Костянтинович (1908—2003) — один із видатних українських письменників ХХ століття, поет та романіст. Уже своїми першими віршами він заявив про себе як про «чужорідне тіло», яке система намагалась виштовхнути (і виштовхнула-таки!) з «комуністичного раю». Саме ці події описав В.

В останньому своєму великому феміністичному творі Ольга Кобилянська (1863–1942), українська модерністська письменниця, малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є захистом у життєвій боротьбі. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження, а фортепіано стає товаришем. Ця повість бере свій початок у жанрі чарівної казки та притчі.

Серед українських поетів початку ХХ століття було чимало яскравих особистостей, однак Богдан-Ігор Антонич (1907—1936) посідає особливе місце. Він був талановитим у всьому — малював, грав на скрипці, писав музику, а в історію мистецтв увійшов як поет, який збагатив українську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, де переплітаються фантастичні та реалістичні мотиви. Світ, яким бачив його Антонич, видається унікальним і водночас зрозумілим.