Сучасна українська проза українською в США

Олена — психологиня, яка добровільно пірнає у війну, щоб не втопитися у власному страху. Разом із чоловіком вона стає військовою водолазкою. Попереду — глибина, в якій важко дихати.

Доля Анастасії Косач, любої доньки заможних батьків, осявалася загравою майбутнього щастя. Дівчина закохана в сина сусідського поміщика, лікаря Марка Стогнієвського. Та в день заручин Анастасія дізнається про зраду.

Невлаштованість особистого життя, невдоволення новою роботою, психічно неврівноважені сусіди, схильні до насильства, і якщо зважити на те, що все це відбувається за кордоном, куди мусила податись героїня книжки в пошуках ліпшого життя, — то чи варто казати, що відчуття пастки неминуче? Копирсаючись у собі, героїня доходить розуміння, що боротьба із зовнішнім світом стільки ж примарна, як розмахування кулаками в порожнечу. Бо світ навколо нас з усіма його нещасними, а від того невдоволеними людьми — не що інше, як віддзеркалення (відкид) нашого внутрішнього світу, а неприйняття його — відкидання самих себе.

Випускниця Варшавського університету і журналістка «Ґазети Виборчої» Лідія Осталовська завжди пише про тих, кому в цьому світі найважче: про національні меншини, про жінок, про субкультурну молодь та інших аутсайдерів і марґіналів. Її нова книжка «Акварелі» – це розповідь про один із найменш досліджених ґеноцидів періоду Другої світової війни, жертвами якого були європейські роми. Водночас це історія дивовижного життя чеської єврейки Діни Ґотлібової, яка в Аушвіці на замовлення «ангела смерті» доктора Менґеле малювала портрети ромів, а після війни вийшла заміж за відомого діснеївського мультиплікатора Арта Бебіта і зробила успішну кар’єру, після чого спробувала відсудити в музею Аушвіц-Біркенау власні акварелі.

У незалежній Україні дослідження Дмитра Стуса стало однією з перших біографій, де застосовано науковий та белетристичний стилі. Секрет успіху цієї книжки, очевидно, в тому, що вона поєднала глибокий науковий пошук зі спогадами сина про батька. Автор робить акцент на рисах особистості поета, яка стала символом обстоювання людської та національної гідності.

У кожному місті, великому й маленькому, серед натовпу людей, великих і маленьких, можна випадково зустріти ангелів. Мирослав Дочинець у своїй новій книжці змальовує строкату картину життя на Закарпатті. Непитущий колекціонер пляшок і сліпий музикант-віртуоз.

Оповіді у «Крім Охріма» є частиною великої мемуарної панорами, де особисті спогади перетворюються на спосіб осмислення часу. Як і у попередній книжці Павла Вольвача «20 + 1, або Земля мертвих», тут через розмови, зустрічі, подорожі й випадкові епізоди вимальовується простір, у якому приватне життя постійно перетинається з історією. Карпатські перекази, родинна пам’ять, сліди визвольної боротьби й атмосфера літературного середовища поєднуються в густу есеїстичну розповідь.

«Звичайні надзвичайні» це 12 щирих і глибоких історій-хронік від мужніх чоловіків і жінок, які щодня тримають оборону у лавах ЗСУ. Через живі нариси та відверті щоденникові записи Рустем Халіл занурює нас у світ, де кожне рішення — на межі життя і смерті, де поруч із болем живе гумор, а серед хаосу народжується сила. Ця книга — не лише про тактику і бойові дії.

Роман «Ангел і осел. З віршами про вогонь і воду» — це багатошарова історія мандрів і повертань, пам’яті й творчості, глибоких сенсів і символів. Тут приватне переплітається з історичним, а час і простір — Бучач, Єрусалим — стають тлом для мультикультурності, притчевості й інтелектуальних рефлексій.

Перед тим як щось перетвориться на історію, у пам’яті відбувається процес згадування, ферментації, вигадування. Це дуже нагадує хімічні реакції ви норобства: ягоди, сік, сусло, тоді бурчак або штурм, нарешті вино. Певну кількість майбутнього вина історії споживають на стадії бурчака згадування.

Що означають для нас поразки минулого? Що на них чекає — забуття чи відплата? І чи справді аж така важлива минувшина для людей сучасної України?