Проза українською в США

Умберто Еко (1932—2016) — італійський філософ, визнаний фахівець в області семіотики і середньовічної культури, але найбільш відомий як автор романів, у яких об’єдналися історична достовірність, фантазія письменника і численні загадки для ерудованих читачів. У видавництві «Фоліо» також вийшли друком такі бестселери Еко, як «Ім’я рози», «Бавдоліно», «Маятник Фуко» та інші. ХVII століття, час Великих географічних відкриттів.

Джейн Остін (1775—1817) — володарка титулу «королеви англійської літератури», перша, хто почав писати «жіночі романи». Її книжки визнані «золотим стандартом» літературної майстерності. Вони поєднують простоту сюжету, не позбавленого драматизму, «глибокий такт, з яким вона малює характери» (В.

Вілкі Коллінз (1824—1889) по праву вважається засновником англійського детектива і літературним учителем Артура Конан Дойла, Гілберта Честертона, Агати Крісті. Майстер інтриг і захоплюючого сюжету, він написав понад сто творів, які цікаві не тільки неоднозначністю персонажів, умінням розгадувати таємниці, розкривати злочини, а й тонким англійським гумором, описом звичаїв доброї старої Англії. «Жінка у білому» і «Місячний камінь» перекладені на десятки мов, багаторазово екранізовані й дотепер улюблені читачами.

Умберто Еко (1932—2016) — італійський філософ, визнаний фахівець в області семіотики і середньовічної культури, але найбільш відомий як автор романів, у яких об’єдналися історична достовірність, фантазія письменника і численні загадки для ерудованих читачів. У видавництві «Фоліо» також вийшли друком такі бестселери Еко, як «Ім’я рози», «Бавдоліно», «Маятник Фуко» та інші. Цей твір вважається найбільш автобіографічним з художнього доробку Еко.

Незаперечною перлиною у творчій спадщині відомого американського письменника Натаніеля Готорна є глибокий психологічний роман «Багряна літера». Проте на батьківщині письменника далеко не всім нащадкам пуритан сподобалося те, як він показав духовне життя їхніх і своїх предків, що жили в середині XVII століття, як розвінчав їхню сувору нетерпимість, жорстокість, збочені уявлення про гріх і справедливість. Справді, історія, здавалося б, звичайної подружньої зради Гестер Прін стала повчальною драмою, з якої головна героїня, хай і зазнавши важких випробувань, виходить незламною, бо в її серці є те, що не має піддаватися жодному осуду, — справжнє кохання.

Роман «Багряна літера» американського письменника Натаніеля Готорна одразу підкорив читачів і водночас викликав шквал критики й засудження у святош. Його герої живуть у Бостоні XVII століття, що тоді був центром похмурого, жорстокого пуританства. Роман починається з яскравої сцени судилища над жінкою, яка посміла бути щасливою, — на противагу чиїйсь думці покохала й народила позашлюбну дитину.

Джордж Орвелл (1903-1950) — британський письменник і журналіст. Його творча спадщина налічує 20 томів і перекладена на 60 мов. Однак всесвітньо відомим він став наприкінці свого життєвого шляху, коли 1945 року з неабиякими труднощами надрукував казкову повість, а радше алегоричну притчу про зародження тоталітарного режиму в СРСР «Колгосп тварин».

Гі де Мопассан (1850—1893) — класик французької літератури ХІХ століття, один із кращих майстрів європейської прози, що писали про почуття. Творчий шлях письменника був коротким, усього десять років, але за цей час він створив більше 300 яскравих новел і шість романів. Майже щороку Мопассан видавав понад тисячу сторінок, ставлячі своєрідні письменницькі рекорди.

Емма Вудхаус, героїня однойменного роману, із самовпевненістю вважала, що вміє читати в чужих серцях і здатна розпоряджатися чужими долями, навіть не замислюючись, що це може завдати комусь болю, до того ж стати загрозою її власному щастю — втратою відданого друга, який щиро кохає її. Емма (жіноча версія) Елітна класика Остін Дж.

Емма Вудхаус, героїня однойменного роману, має велику самовпевненість у своїй здатності розуміти інших людей і впливати на їх долі. Вона вважає, що може читати в чужих серцях і розпоряджатися їхніми долями, навіть не усвідомлюючи можливості завдати комусь болю. Однак це переконання може стати загрозою для її власного щастя, оскільки може привести до втрати відданого друга, який щиро кохає її.

Александр Дюма-батько (1802—1870) — всесвітньо відомий французький прозаїк, драматург і журналіст, автор близько 1200 романів і драм. Він був блискучим оповідачем, людиною, яка прожила бурхливе життя, любила насолоди й працювала не покладаючи рук. Сюжет роману «Граф Монте-Крісто», виданого 1844 року, засновано на реальних подіях.

Александр Дюма-батько (1802—1870) — всесвітньо відомий французький прозаїк, драматург і журналіст, автор близько 1200 романів і драм. Він був блискучим оповідачем, людиною, яка прожила бурхливе життя, любила насолоди й працювала не покладаючи рук. Сюжет роману «Граф Монте-Крісто», виданого 1844 року, засновано на реальних подіях.

Перед вами книжка, автор якої — aнгло-ірландський письменник, поет, драматург, есеїст, великий майстер парадоксу Оскар Вайлд (1854—1900). Усе його життя пройшло між вигадкою й реальністю, й навіть останні свої роки, коли письменник був вимушений оселитися у вигнанні після звільнення з тюрми, він провів під вигаданим ім’ям. Роздуми про співвідношення добра, зла й краси притаманні усім творам Вайлда.

Рюноске Акутаґава (1892—1927) — классик японської літератури, витончений психолог, володар яскравого дару провидця, блискучий новеліст, що отримав визнання ще за життя. У віці 35 років, доведений до відчаю життєвими обставинами, боячись повторити долю матері, яка втратила розум, письменник прийняв велику дозу снодійного. «Він хотів жити так несамовито, щоб можна було в будь-яку хвилину вмерти без жалю», — писав Акутаґава в останньому автобіографічному творі.

Рюноске Акутаґава (1892—1927) — классик японської літератури, витончений психолог, володар яскравого дару провидця, блискучий новеліст, що отримав визнання ще за життя. У віці 35 років, доведений до відчаю життєвими обставинами, боячись повторити долю матері, яка втратила розум, письменник прийняв велику дозу снодійного. «Він хотів жити так несамовито, щоб можна було в будь-яку хвилину вмерти без жалю», — писав Акутаґава в останньому автобіографічному творі.