Uncategorized українською в США

Найбільша цінність цієї біографії полягає в її строго документальному характері. Кожна подія, кожна деталь спираються тут на спогади, рефлексії, «вузлики» пам’яті людей з близького оточення молодого Целана, що підвищує автентичність цього життєпису, робить його надійним джерелом свідчень про поета, зразком наукової сумлінності та історичної достовірності. Понад 50 осіб із цього кола – родичі, друзі, шкільні й студентські товариші, кохані подруги поета – були об’єктами опитувань автора.

«Фуга» – це збірка вибраних віршів, перекладених з німецької мови Сергієм Жаданом. «Фуга» вміщує 150 віршів Пауля Целана із восьми його збірок, а саме із книжок «Мак і пам’ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Ґрати мови» (1959), «Нічия троянда» 1963), «Злам дихання» (1967), «Сонцеволокна» (1968), «Світлотиск» (1970), «Партія снігу» (1971), а також передмову та післямову перекладача. Видання вміщує серію графічних робіт «Сни Целана» художниці Аліни Гаєвої, створені спеціально для цієї збірки.

Автобіографічна повість «Чорний – це колір» – перша книга швейцарської письменниці Ґрізелідіс Реаль, що охоплює події з її життя на початку 60-х. Після невдалого шлюбу мати чотирьох дітей опиняється у скруті – безробіття, злидні, туберкульоз, погрози соціальної опіки відібрати дітей. У сподіванні на краще життя вона тікає до Мюнхена разоміз дітьми і чорним американським коханцем, який страждає від нападів шизофренії, але не полишає спроб штудіювати медицину.

Роман сучасної хорватської письменниці Нади Ґашич «Вода, павутина» розпочинається драматичною подією – великою повінню, яка наприкінці жовтня 1964 року охопила та сплюндрувала кілька загребських кварталів, серед яких і Трешнєвку. Саме в цей час читач знайомиться з однією родиною, щоб уже в наступному розділі перенестися із членами цієї родини у 2009 рік, у той же квартал Трешнєвку, та стежити за її життєвими перипетіями у сьогоденні. Авторка фокусується на житті трьох сестер та одного загребського кварталу, в якому скоєно злочин.

Ральф Дутлі написав біографію одного з найпотужніших художників-експресіоністів першої половини ХХ століття Хаїма Сутіна, ретельно опираючись на скупі спогади сучасників. Де документальних свідчень забракло, приходила на допомогу емпатія автора. Роман «Остання подорож Сутіна» – напрочуд поетична і зворушлива розповідь про невситимий творчий голод, золоту паризьку богему 1920-х років, дружбу з Модільяні і кохання до двох жінок, а також про найвищу ціну, яку доведеться заплатити за непереборне бажання малювати.

Книга сучасного німецького філософа Вільгельма Шміда «Душевний спокій. Чого ми набуваємо, коли старіємо» представляє один із напрямків мотиваційної літератури. І хоч цей сегмент досить популярний і добре представлений на українському книжковому ринку, має велику читацьку аудиторію, саме тема старіння і дотичні до неї – ще майже не заповнена ніша.

Путівник «Буковинські Маланки» – це проект видавництва, в якому вперше подано маланкування як одну з найдавніших автентичних традицій Буковини та деяких інших регіонів Чернівецької області з акцентом на своєрідності святкування у різних районах, населених пунктах. Автор тексту Ірина Пустиннікова розповідає про маланкування, враховуючи етнокультурний, географічний, історичний контексти. Путівник веде маршрутом найяскравіших «маланок» Буковини та її сусідів.

Роман «Море моря» складається в мозаїку спогадів авторки, швейцарки словенсько-угорського походження Ільми Ракузи. Це книжка про дитинство і юність між кордонами Європи 50-х – початку 70-х років, про звуки, кольори, запахи, атмосферу минулого, які назавжди залишаються в пам’яті. У 2009 році Ільма Ракуза отримала за свій роман Швейцарську літературну премію.

Родинний епос, що докладно й лаконічно, шалено і все ж прискіпливо точно в деталях розповідає про долі лотаринзьких переселенців у Банаті… Флореску знайомі безодні, що зяють в людині, цій двоїстій істоті зі страху й жадоби. Він малює образ звичаїв архаїчного світу з усіма його жахіттями і красотами, жорстокістю і ніжністю, світу, в якому земля, рілля, майно є для селян усім.

Героїня есеїстичного роману «Лист в Україну», в якій упізнаємо риси й деталі біографії авторки, інтенсивно цікавиться Україною, маючи для цього особисті мотиви (її біологічним батьком був військовополонений офіцер родом з Києва), а водночас вбачаючи чимало паралелей між Україною та своєю батьківщиною – Південним Тиролем, автономною північно-італійською провінцією, понад 60 % населення якої вважає своєю рідною мовою німецьку. Відстежуючи асоціативні, нерідко полемічні повороти оповіді авторки, читачі зможуть збагатитися низкою типових для європейської історії сюжетів – від Середньовіччя з його видатним монархом Максиміліаном І до сучасних подій у змаганні південнотирольських діячів культури за збереження самобутньої культури регіону. Представництва Австрійської служби академічного обміну, м.

«Красиві двадцятилітні» – автопортрет культового польського письменника 50-60-х років Марека Гласка на тлі комуністичної Польщі й не набагато розумнішої Франції, упокореної Німеччини і войовничого Ізраїлю, а також ідеологічного тиску і богемних розваг, міліцейського шантажу і нічних ресторанів, психіатричних клінік, в’язниць і борделів. Написана «дивною мішаниною жаргону, урядових повідомлень, лексики вулиці й партійних зборів», ця пародія на автобіографію – попри весь її художній вимисел – є одним із найправдивіших літературних відображень найбрехливішої епохи в історії Східної Європи і найвідомішою книжкою автора, яка дотепер продовжує здобувати собі численних прихильників у всьому світі.

Книжка популярного боснійського письменника Мухарема Баздуля розповідає про культовий концерт гурту U2, який відбувся 23 вересня 1997 року на стадіоні в Сараєві й зібрав 45 тисяч людей. Місто ще лежало в руїнах після кількарічної облоги, а країна залишалася розсвареною після страшної громадянської війни. І саме цей концерт став символом повернення Боснії до нормального, мирного життя.

«Ship Life, або Сім місяців добровільного рабства» написано у формі умовного щоденника дівчини, що працювала офіціанткою на американському круїзному лайнері. Авторка день за днем відтворює з пам’яті реальні події семи місяців, проведених на борту, ділиться своїми враженнями, відкриттями і переживаннями. Читачі цього щоденника мають змогу разом з авторкою відвідати понад 20 країн Європи, Північної та Центральної Америки, а головне ‒ з перших вуст дізнатися про те, яке ж воно – корабельне життя.

Що може дозволити собі жінка в цьому світі? На Сході, на Заході, в далекій незрозумілій країні чи в сусідній кімнаті. Жінка, що перебуває в полоні віковічних забобонів, чи та, яка вважає, що їй вдалося подолати їх.

Ще одна – після «Імператора» і «Шахіншаха» – книжка всесвітньо знаного польського репортажиста Ришарда Капусцінського у перекладі Олеся Герасима, написана на межі документалістики і художньої літератури. Цього разу – про Анголу. Втім, колоніальне минуле і боротьба за незалежність, іноземна інтервенція і громадянська війна, політичні чвари на тлі тотальної корупції і бідності населення, а також пустопорожні пафосні промови на тлі військових та економічних катастроф – одне слово, все, про що пише Капусцінський, є актуальним не лише для вкрай відсталої африканської країни 70-х років минулого століття.

Найвідоміший польський репортажист і загалом один із найбільш читаних польських авторів у світі рано чи пізно мусив, за власним зізнанням, нарешті наважитись увійти до річки, яка відділяє журналістику від заснованої на фактах літератури. Що він і зробив у книжці «Гебан», присвяченій Африці, якої насправді немає. Зате є вбивчі пустелі й життєдайні ріки, непролазні джунглі й безмежні савани з усіма їхніми екзотичними тваринами й рослинами.