Головним географічним топосом, у якому розгортається більшість подій книги Залці Ландман, є Східна Галичина й зокрема Жовква, рідне місто письменниці, а головним колективним персонажем – її найближче оточення: батько й мати, дідусі й бабусі, дядьки й тітки, кузени й кузини, друзі й знайомі. Саме вони є оповідачами або дійовими особами плетива нескінченних історій, які утворюють наративний простір цих спогадів. А поза тим тут діють також десятки інших персонажів – епізодичних і випадкових: польські поміщики, українські селяни, хасидські вундеррабі, австрійські гусари, російські козаки, єврейські комерсанти, орендарі, шинкарі, шадхени (шлюбні посередники), жебраки, міські божевільні, священики, черниці, няні й служниці тощо.

«До Галичини» (1984) – перша книжка Мартіна Поллака, у якій письменник розвіює австрійський «цукровий» міф про колишню коронну землю Австро-Угорської імперії. Його уявна подорож проходить Східною Галичиною – ландшафтами скрути й нужди, де нафтові магнати та рабини-чудотворці гротескно співіснують із бідними єврейськими штетлями, де русини, поляки, румуни, гуцули, вірмени, караїми, німці, роми ледь виживають у корумпованому й неписьменному краї, де водночас твориться багатомовна культурна мозаїка та пишеться прекрасна література.

Вояж-роман «Sweet світ» – дотепне і захопливе плетиво з життя деяких українських експатів ХХІ століття: ці люди працюють за кордоном, добре заробляють і часом опиняються у вирі неймовірних подій, пригод, ситуацій. «Sweet світ» – своєрідна одісея бурхливим морем сучасності, з її звабливими і владними жінками, спокусами дорогого життя і його небезпечним напівкримінальним зворотним боком. Водночас це своєрідний путівник старовинними й екзотичними, далекими і близькими містами та країнами, пустелями й райськими островами, а заодно – і карта щонайкращих вин, місцевих трунків і страв.

Чуттєва й відверта, ця поезія — наче мапа тіла, яке запам’я тало всі доторки, удари, поцілунки й зради. На цій мапі розлиті біль, ніжність, кров, сльози і світло. Тут не прикрашають дій сність, не маскують почуттів, не соромляться любові й не стри мують проклять.

Тринадцять захопливих художніх репортажів із псевдореспублік затягують читача в чорні діри альтернативних, але водночас таких справжніх реальностей. Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров’я, «ЛНР», «ДНР» – де-юре вони не існують, де-факто там триває життя за своїми специфічними законами, надиктованими парадоксальною реальністю та невтіленими мріями про незалежність. Книгу видано за підтримки © POLAND Translation Program.

«Музей безумовної капітуляції» – один із найвідоміших романів Дубравки Уґрешич, пронизлива розповідь про еміграцію, в якій екзиль стає зручною лінзою для погляду на власну біографію та країну. Інтелектуалка найвищої проби, Дубравка Уґрешич конструює роман-колаж, що починається в берлінському зоопарку й закінчується в берлінському фітнес-центрі. Але поміж цими точками – наче в сімейному фотоальбомі – з’являються і зникають обличчя, проростає болісна туга за батьківщиною, розриваються бомби нової війни, а в автовідповідачі звучить сумний голос старенької мами, чиї риси з роками лірична героїня все частіше впізнає в собі.

"По той бік війни" – це свіжий погляд на події сторічної давності. І хоч ідеться про І Світову війну, авторка вибудовує паралелі із сучасністю, опираючись не лише на універсальне, але й на певні історичні закономірності. Роман «По той бік війни» пропонує відірватися від сьогодення й поглянути на звичні теми під незвичним кутом.

Зоїку близько чотирьох тисяч днів, і таке ім’я хлопець обрав собі сам. Просто спочатку в його сім’ї помирає собака, а трохи згодом помирає Дід. Після смерті Діда родина починає розпадатися.

Сьогодні суспільство потребує героїв, та, з огляду на чорно-біле мислення, не розрізняє відтінки. Немає справжніх чоловіків, так само як немає несправжніх. Немає справжніх чи несправжніх героїв, натомість є справжні почуття, страхи, емоції, історії, кризи, бажання.

Вам було коли-небудь сумно до болю у грудях? Вам було коли-небудь настільки задушливо від людського нерозуміння, що неможливо було дихати? Вам було коли-небудь настільки не стерпно самотньо, що не хотілося жити?

Портрет української жінки частіше визначає те, про що вона мовчить, ніж те, про що говорить. Та без досвіду цього мовчання не було би голосу, що звучить у цій збірці. Голосу, що обстоює право щиро мовити про гостре горе, поколіннєві травми, стереотипи та архетипи, корені в пекучому ґрунті, відвагу любові й розчарування порожнечею поза масками.

«Люди з дієсловами» – історія про ниткоподібний пульс міжлюдської довіри, на якому тримається співіснування. Про його вгасання й повернення. Про любов, яка ніколи не обирає, але завжди визначає.

«Солодке життя» — збірка оповідань, об’єднаних настроєм та сюжетними спіралями. У «Двадцяти п’яти днях» Лука сідає в крісло перукарки в еміґрантському кварталі Берліна. Вони говорять різними мовами, і єдиний спосіб порозумітися — жести та доторки.

Багатовимірний світ роману “Наступного року в Єрусалимі” стоїть на двох китах: любов і гумор. Цей світ має макро- і мікромасштаби. Тут є Схід і Захід, Америка і Європа, Австоро-Угорська й Російська імперії, війна і мир, свобода й неволя, віра й атеїзм, мистецтво і комерція, кохання й ненависть, сім’я і самотність, багатство й бідність, різноманітні ілюзії і їх драматичний крах.

Надія приїжджає до Канади після закінчення Другої світової війни. Останні п’ять років вона провела в таборі для переміщених осіб. Її переслідують тривожні спогади.

«Проклятий двір» – один із найкращих і найвідоміших романів Нобелівського лауреата з літератури Іво Андрича. Цей роман побудовано за принципом «історія в історії», що дозволило письменнику поєднати одразу кілька оповідей. Одна з них відбувається на початку минулого століття в стамбульській тюрмі, куди лиха доля закинула монаха-францисканця з Боснії.