Українські автори українською в США

Ґео (Георгій) Шкурупій (1903–1937) — письменник-панфутурист, сценарист і редактор ВУФКУ, журналіст. Належить до тих українських письменників ХХ ст., чиї імена називають «несправедливо забутими». Події роману відбуваються в Києві, Петербурзі, на фронтах Першої світової війни.

років від очевидця тих подій: із записником у руках письменник побував чи не в усіх куточках української землі. На власні очі бачив автор і головного героя свого роману «Гуляйпільський батько» – Нестора Махна. Та й загалом тоді для змалювання образу ватажка-анархіста не бракувало переказів і бувальщин.

Микола Зеров (1890—1937) — блискучий поет, перекладач, визначний вчений-літературознавець, критик, неперевершений викладач-професор. Зеров був одним із перших українських науковців 20–30 років XX ст., який по-новому спробував збагнути творчу спадщину І. Франка, зокрема його поезії.

Микола Зеров (1890—1937) — блискучий поет, перекладач, визначний вчений-літературознавець, критик, неперевершений викладач-професор. «Українське письменство ХХ сторіччя. Від Куліша до Винниченка» — це фундаментальні праці з літературознавства та українського письменства.

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Микола Куліш (1892–1937) літературній діяльності присвятив майже все своє життя — 30 років із 45. Він писав навіть тоді, коли був на Соловках, в ув’язненні. Свою хресну дорогу він пройшов разом із багатьма іншими українськими митцями Розстріляного Відродження.

Василь Симоненко (1935—1963) — талановитий поет-шістдесятник і непересічний журналіст. До цієї книги увійшли статті, виступи, листи, біографічні матеріали та щоденникові нотатки В. Загальний стаж його праці на журналістській ниві налічує близько семи років.

Перу Василя Симоненка (1935—1963) належать, окрім поезії та прози, журналістські публікації — нариси, статті, репортажі, рецензії…. До видання увійшли публікації В. Симоненка в газетах «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини».

Український письменник-реаліст Василь Стефаник (1871—1936) був новатором у літературі, неперевершеним майстром стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Герої творів Василя Стефаника опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»). Письменник уживає покутський діалект, передає живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою.

Сатиричну п’єсу «Мина Мазайло» не дарма називають філологічним водевілем: комічні слова й фрази, факти кумедного зросійщення українців, пародія на мовні дискусії тощо. Усе це смішно, але водночас це сміх крізь сльози. Мина Мазайло соромиться власного прізвища — занадто воно українське.

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894 — 1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і радянським розвідником.

Ім’я видатного письменника Івана Петровича Котляревського (1769–1838) пов’язують насамперед з його поемою «Енеїда» — основоположною книгою нової української літератури, яка вже понад двісті років зачаровує читачів. Запозичивши сюжет античної поеми Вергілія, письменник живою народною мовою, щедро присмаченою гумором, створив справжню енциклопедію життя українського народу. Історія України в часі, що пливе морськими хвилями, — так образно називають нетлінний твір Котляревського.

Осип Турянський (1880–1933) — український письменник, чия літературна спадщина довгий час не була відома українським читачам. У незалежній Україні про здобутки митця згадали, твори друкуються, і численні прихильники можуть насолоджуватися його творчим талантом. В автобіографічній повісті «Поза межами болю» (1921), яка принесла письменникові світове визнання, автор порушує важливу моральну тему, стверджуючи, що слід залишатися людиною навіть у самих безжальних умовах, та висловлює протест проти жахливого злочину — війни.

Повість Ольги Кобилянської (1863—1942) «В неділю рано зілля копала» — один з найкращих творів видатної української письменниці. Вона створена за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Однак авторка збагатила її новими деталями, які дають змогу глибше проникнути у внутрішній світ героїв.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894 — 1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і радянським розвідником.